Біженці - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біженці

БІ́ЖЕНЦІ – особи, які залишили країну свого постійного проживання внаслідок переслідувань, політичних, релігійних, військових або інших надзвичайних обставин. У міжнар. праві поняття «Б.» виникло після 2-ї світ. війни. Діє Конвенція про статус Б. (1951), за якою до цієї категорії віднесено також «переміщених осіб», тобто осіб, які були вислані або насильно вивезені німцями під час 2-ї світ. війни з країн, де вони постійно проживали. Зокрема з України на каторжні роботи до Німеччини вивезено 2,4 млн осіб (1946 внаслідок репатріації повернулися понад 1,65 млн осіб, з яких більш як 460 тис. – військовополонені). Протокол про статус Б. (1967) поширив дію Конвенції 1951 й на тих осіб, які стали Б. після 1951, тобто до цієї категорії належали втікачі з країн «соціалістичного табору»; згідно з резолюцією ГА ООН 319(4) від 3 грудня 1949 утворено Упр. Верхов. комісара у справах Б. (УВКБ) ООН (1 січня 1951). Рад. Союз не приєднався до названих міжнар. актів і не брав участі в роботі УВКБ ООН. Незалежна Україна також не приєдналася до Конвенції про статус Б. 1951 та Протоколу 1967, але причини неприєднання були не ідеолог. чи політ. характеру, як у СРСР, а насамперед економічного. Багато положень названих міжнар. актів уже застаріли й не відповідають гострій міграц. реальності сучасності, коли набрала мас. характеру мімікрія під Б. тих мігрантів, які залишають свої країни не в результаті політ. репресій, війн чи ін. надзвичай. подій, а через перенаселення та з екон. причин. Заг. кількість Б. у світі становила на 1993 18 млн осіб. ВР України 24 грудня 1993 прийняла Закон «Про Б.». Положення його значною мірою відповідають Конвенції про статус Б. 1951 та ін. міжнар. документам. Україна співпрацює з УВКБ ООН, від 1994 в Україні функціонує його представництво. Вирішення практ. завдань щодо виконання Закону України «Про Б.» покладено на Упр. міграцій у складі Держ. комту у справах національностей і міграцій та місц. органи міграц. служби (упр., відділи) в уряді АР Крим, обл., Київ. та Севастоп. міських держ. адміністраціях. В Україні перші Б. з’явилися наприкінці 80-х рр. 20 ст. унаслідок міжнац. конфліктів у Закавказзі та Серед. Азії. Найбільший потік Б. спричинений воєн. діями у Придністров’ї, коли влітку 1992 пд.-укр. регіони прийняли понад 60 тис. Б., з них понад 50 тис. – Одес. обл. Восени 1992 осн. маса Б. із Придністров’я залишила Україну. В наступні роки офіційно зареєстрована кількість Б. в Україні була незначною (станом на 1 квітня 1997 – 1386 осіб). Б. – переважно громадяни Афганістану (понад 85 %), а також громадяни афр. країн та представники ін. народів. Станом на 1 січня 2002 зареєстровано 2983 Б., зокрема з країн Азії – 2405 (80,6 %), Африки – 340 (11,4 %). Однак, за оцінками експертів, реал. чисельність нелегал. мігрантів значно перевищує число офіційно зареєстрованих Б. (у 10–12 разів). У 2-й пол. 20 ст. Б. стали вагомою і постій. складовою світ. міграц. руху.

Літ.: Пирожков С. И., Ручка А. А., Аза Л. А., Малиновская Е. А. Беженцы в Украине. Отчет о выполнении научного проекта «Социально-экономическое обследование иностранцев и лиц без гражданства, которые приобрели статус беженца в Украине». К., 1997; Україна у цифрах у 2001 році: Короткий статист. довід. К., 2002.

А. Л. Перковський

У юрид. розумінні Б. є лише ті особи, яким офіційно надали такий статус держ. органи певної країни. В Україні статус Б. надається у відповідності до Закону «Про Б.», що був прийнятий ВР України 24 грудня 1993. Він установлює правові, екон. та організац. гарантії захисту прав осіб, які вимушено залишили державу свого громадянства або країну постій. проживання. Термін «Б.», поданий у відповідному укр. законі, дуже близький до визначення цього поняття у міжнар. Конвенції 1951 про статус Б. У ст. 1 Закону України «Про Б.» зазначається: «Під терміном “Б.” розуміється іноземець (іноз. громадянин чи особа без громадянства), який унаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соц. групи або політ. переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни свого постійного проживання), й не може або не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця». Закон «Про Б.» визначає умови, за яких надається або не надається статус Б. Перешкодою до набуття статусу Б. у нашій державі виступають такі чинники: а) якщо у державі, громадянином якої є особа, забезпечуються права та обов’язки, пов’язані з громадянством; б) якщо особа вчинила злочин проти світу, проти людства і людяності, воєнний злочин; в) якщо особа вчинила злочин неполіт. характеру за межами України; г) якщо до прибуття в Україну вона вже перебувала в державі, де могла отримати притулок чи статус Б. Практика застосування цього Закону показує, що найбільше проблем виникає під час його реалізації, коли особа, яка претендує на статус Б., прибула в Україну через третю країну. Часто в Україну прибувають мігранти через ін. країни СНД, де вони могли б просити статус Б., але цього не зробили. Такі особи, використовуючи «прозорість» кордонів України з країнами СНД та геогр. близькість України до Заходу, віддають перевагу саме нашій державі. Даний правовий акт визначає правовий статус Б. в Україні, його права та обов’язки. Б. надаються права на трудову діяльність, на придбання у власність майна, на отримання мед. допомоги, на одержання грош. допомоги, пенсії, на навчання, на користування надбаннями культури тощо в порядку, передбач. законодавством України для іноземців. Разом із тим Б. мусить дотримуватися Конституції та законів України, виконувати рішення й розпорядження органів держ. виконав. влади та місц. самоврядування. Перші свідоцтва Б., що відповідали вимогам цього Закону, держ. органи України видали у березні 1996. На поч. 1999 в Україні мали офіц. статус Б. понад 3 тис. осіб. Серед них найбільше вихідців з Афганістану – курдів, тамілів. Запровадження положень Закону «Про Б.» передбачає певні матеріал. витрати, що в умовах дефіциту держ. бюджету призводить до невиконання певних положень, зокрема про виплату матеріал. допомоги Б., про створення пунктів тимчас. розміщення Б., про надання їм тимчас. житла тощо. Деякі положення цього Закону не узгоджуються з ін. законодав. актами України, напр., із Законом «Про пенсійне забезпечення» (1992). Якщо в Законі «Про Б.» передбачається зобов’язання держави про виплату пенсій для Б., то Закон «Про пенсійне забезпечення» такої норми не передбачає. Крім того, відсутність в Україні закону про імміграцію робить деякі статті Закону «Про Б.» недієздатними. Це потребує перегляду норм законів та їх узгодження як між собою, так і з реал. можливостями держави. Проблеми Б. в Україні почали досліджувати на поч. 90-х рр. 20 ст. Цим питанням присвяч. роботи Л. Ази, С. Пирожкова, І. Прибиткової, О. Малиновської, А. Ручки та ін.

Літ.: D. Coleman. Does Europe need immigrations? Population and work force projetions // Isnternational Migration Review. 1992. Vol. 26; P. Clapp. The future of refuge а policy. New York, 1993; G. Loescher. Beyond Charity: International Cooperation and the Global Refugees Crisis. New York, 1993; Пирожков С., Малиновська О., Марченко Н. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії. К., 1997; Шульга М., Котова О., Врадій В., Шульга Т. Україна: проблеми зовнішніх міграцій. К., 1997; Положение беженцев в мире. УВКБ ООН. Москва, 1998; Шульга Н. А. Великое переселение народов: репатрианты, беженцы, трудовые мигранты. К., 2002.

М. О. Шульга

Стаття оновлена: 2003