Бійці ідеологічного фронту - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бійці ідеологічного фронту

«БІЙЦІ́ ІДЕОЛОГІ́ЧНОГО ФРО́НТУ» – офіційна радянська формула на означення тієї інтелігенції, що активно обслуговувала ідеологічні потреби КПРС. Ці люди належали передусім до структур парт. кер-ва та творчих спілок. При вступі до творчої спілки літератор або митець зобов’язувався обстоювати ідеали соціаліст. реалізму, доктрина якого мала своє формал. обґрунтування, але в широкому трактуванні передбачала дозвіл і заохочення всього, що не суперечило парт. настановам і збереженню панів. режиму. Ідеол. фронт, за марксист.-ленін. ідеологією, – уявна передова лінія боротьби за чистоту ленін. вчення і непорушність та правильність її більшов. тлумачення. Це поняття походить з найдавніших періодів розвитку люд. свідомості, коли з первіс. архетипу (термін Е. Ноймана) почали формуватися опозиції індивід., а відтак і груп. архетипу. На тому щаблі ряди символів об’єднувалися й ранжувалися за бінарною схемою «тут–там», «тут–угорі», «тут–унизу», а згодом – «свій–чужий». Бінарні схеми найпримітивніші та стійкі, тому й збереглися і в архетипал. структурах, і в структурах медіатипів (середньовічні трансформи архетипів), і в структурах неотипів (утворення нового й новіт. часу). Що складніше й багатоманітніше організований етніч. соціум, то приглушеніші бінарні опозиції; їх заступають тернарні, тетрарні та ін., аж до опозицій з n-елементів у модерново розвинутих сусп-вах. Що більша кількість опозицій, то вищий ступінь свободи в сусп-ві. Тим часом бінарні опозиції помітно активізуються або й стають основними в періоди порушень етніч. рівноваги. Саме тоді з’являються в сусп-вах режими, що спираються на бінарні опозиції. Це властиве для тоталітар. утворень реліг. або містично-реліг. типу. До останніх подібні фашист. й комуніст. режими. Схеми «тут–там» і «свій–чужий» опрацьовуються на рівні держ. ідеологій, де між уявленнями «тут» і «там» та «свій» і «чужий» проводиться різке розмежування. Група «тут і свій» протиставляється групі «там і чужий». За цим поділом структурується й держ. життя, й містикореліг. ідеологія, і оброблення людей. Переступати межу між «своїм» і «чужим» взагалі заборонено. Дозволялося це за доби більшов. панування тільки особливо перевіреним особам (перевірка відбувалася в парт. органах різного рівня та в спецслужбах, що документально засвідчувалося), які називалися «повпредами вітчизни», та працівникам спецслужб, що, власне, були ідеол. працівниками, розвідниками, диверсантами тощо. Межа між «своїм» і «чужим» в ідеології більшовиків називалася ідеол. фронтом, барикадами. Тому за рад. доби існували поняття «по цей бік фронту» і «по той бік фронту», або «по цей бік барикад» і «по той бік барикад». По цей бік перебували рад. люди (тобто культурологема обраного народу), а по той – вороги. Тих людей, котрі обґрунтовували, тлумачили й пропагували таке структурування етніч. чи поліетніч. космосу, називали працівниками або «Б. і. ф.». Вони різнилися за сферами своєї діяльності: працівники парт. або держ. апарату, адміністратори, чл. творчих спілок тощо. Фронт мав передній край боротьби за комуніст. ідеали, який «вороги» називали «залізною завісою». На ідеол. фронті точилася запекла боротьба, метою якої було знищення всього, що суперечило ідеалам марксизму-ленінізму в інтерпретації, яку періодично виправляла або змінювала КПРС залежно від панування тих або ін. парт. кланів.

Уперше укр. лексикографи зареєстрували словосполучення «ідеол. фронт» у 4-му т. «Словника української мови» як приклад до статті «Ідеологічний». «Б. і. ф.» в галузі літ-ри та мист-ва породжували специф. тексти, які до літ-ри й мист-ва відношення не мали. Вони використовували особл. реєстр символів та зображальних прийомів, які простежуються до юдеохристиян. літ-ри (передусім книги Даниїла і т. зв. малих пророків у Старому Заповіті, псевдоепіграфи, апокаліптика, а також гностичні писання). Щодо використовуваних комуністами текстів, то ще Карл Кавтський згадував Вікліфа, гуситів, богемських братів; до цієї низки варто додати богумилів як тих, що першими в Європі дали перетлумачену суміш з гнози й маніхейства. Про це свідчить і система подачі комуніст. текстів (спочатку було все погано, але після мук, жертв і подвигів в ім’я... люди знайшли шлях до...), доксологія, житійна літ-ра більшовизму, схильність до культу вогню, поклоніння мерцям, віра в вічно живого або воскреслого вождя, постійне звернення до культур. моделі боротьби світла й темряви тощо. На підставі тих же юдеохристиян. писань упродовж 6–11 ст. поступово в Центр. Європі витворилася ідеологема й культурологема Нового Єрусалима, здійснення якої в багатьох державах і конфесіях стало основою життя й діяльності більше ніж на тисячоліття. Реалізація саме «новоєрусалимського» ідеалу надихнула європ. комуністів на створення нової рівноваги на Землі. Різні аспекти цієї проблеми досліджували Карл Кавтський, Лев Карсавін, школа анналів. Ці самі ідеали були провідними й для соціалістів-утопістів, доробок яких активно використовували К. Маркс і Ф. Енгельс, зокрема слід їхній помітний у «Маніфесті комуністичної партії» (1847, опубл. – 1848). Про соціалізм і комунізм у різні роки вони висловлювалися плутано й по-різному. Але якщо у Маркса та Енгельса комунізм як Новий Єрусалим – це тимчасова реалізація Небес. Єрусалиму на Землі, то в інтерпретації В. Леніна це вже сусп-во плероми, що мало ось-ось утворитися. Дехто з його послідовників вдавався до матем. обчислень і проголошував певну дату настання плероми – 1980 (за теорією М. Хрущова). Саме для забезпечення Небес. Єрусалиму на Землі, осяйного сусп-ва плероми, й було створено ідеол. фронт – дітище панівної партії більшовиків та її спецслужб. «Б. і. ф.» у рад. Україні користувалися багатьма привілеями, заохочувалися матеріально, одержували нагороди залежно від інтенсивності обстоювання визначених партією черг. настанов. «Б. і. ф.» брали відверту або таємну участь в ідеол. репресіях у СРСР та ідеол. пропагандист. кампаніях і диверсіях за кордоном. Окремі «бійці», які найтісніше співпрацювали зі спецслужбами, виконували спец. завдання: збирали розвідув. інформацію, поширювали дезінформацію, обґрунтовували дискредитацію, боролися з інакомисленням. Особливу активність «Б. і. ф.» виявляли в часи запланов. репресій. За заг. культурологією, це явище пов’язане з героями міфів і міфологізованих описів, які боролися з різними «втіленнями зла», а в середньовіч. культурі сміху є персонажі, які змагалися з представниками потойбіччя або пекла. Можна також згадати й про символіку, пов’язану з «країною жовтого диявола», про нагнітання психол. напруженості в СРСР, коли провідник комуніст. партії М. Хрущов як повпред вітчизни вперше вирушив у «лігво звіра», тобто до США. Дуже примітно, що його екстравагантна поведінка на сесії ООН, зафіксована істориками, трактувалася «Б. і. ф.» як героїч. вчинок. Ідеол. фронт – одне з найскладніших понять радянології та заг. і етніч. культурології.

О. А. Герасимчук

Стаття оновлена: 2003