Біла Криниця

Визначення і загальна характеристика

БІ́ЛА КРИНИ́ЦЯ — село Глибоцького ра­йону Чернівецької області. Роз­таш. на правому березі р. Сірет, за 23 км від райцентру, за 52 км від Чернівців. Проживають росіяни (97,7 %), українці (1,7 %), молдавани (0,6 %). На цій тер. уже 1430 існував насел. пункт Терновка. По­стійні військові сутички у прикордон. смузі при­звели до спустоше­н­ня села на­прикінці 18 ст. Після загарба­н­ня Буковини Австрією цю місцевість пере­дано реліг. фондові. Цісар. уряд був зацікавлений у колонізації Буковини. Тут знаходили притулок старообрядці, які тікали від реліг. пере­слідувань за межі Рос. імперії. 7 квітня 1780 територію пере­дано рос. старообрядцям (т. зв. липованам). 22 квітня 1784 засн. село Б. К. (на Пд. від села є криниця з білуватою вапни­стою водою). 1785 у лісі засн. чол. монастир, 1803 його пере­несено на тер. села. Осн. заня­т­тя селян Б. К. — землеробство. Становище селян погіршувалося не­стачею орної землі та пасовиськ. Посилювалася боротьба між селянами та румун. поміщиками, які орендували землі реліг. фонду. У 1-й пол. 19 ст. населе­н­ня Б. К. швидко зро­стало пере­важно за рахунок утікачів із Росії та зх. ра­йонів Австрії. Серед них були старообрядці, православні росіяни, українці, білоруси, калмики, поляки, молдавани, євреї. Число монахів зро­стало пере­важно за рахунок при­йшлих із Молдови та Бес­сарабії. Під час пере­вірок ново­прибулих видавали за корін­них мешканців. Цьому сприяла від­сутність метрич. записів, заборонених, за твердже­н­ням білокриничан, їхньою релігією. 1845 частина білокриничан. бідноти залишила село й заснувала в межиріч­чі Сірету й Косаванки х. Липовани. Рос. селяни принесли на Буковину особливості укладу свого життя. Б. К. від заснува­н­ня мала ви­гляд типового пд.-рос. села. Білокриничани жили за­мкнено, з населе­н­ням навколиш. сіл контактували мало. Посиле­н­ня пере­слідувань прибічників старообрядництва у Рос. імперії за Миколи І викликало прагне­н­ня їхніх пред­ставників з Москви та С.-Петербурга створити за межами країни незалежну від цар. властей ієрархію. Після подола­н­ня пере­шкод, які чинив православ. єпис­коп Буковини, старообрядці 1844 одержали до­звіл австр. імператора Фердинанда І на від­кри­т­тя Білокриницької ієрархії. 1845 до­зволено від­крити жін. монастир. На поч. 20 ст. становище мешканців села погіршало. Австро-угор. влада порушувала привілеї, на­дані липованам Йосифом ІІ. Це викликало незадоволе­н­ня серед селян, оскільки тепер вони мусили служити в армії і платити великі податки. Цар. указ 1905 «Про свободу вірувань» зробив легал. звʼязки білокриничан із Росією. Серед буковин. росіян почався рух за поверне­н­ня на батьківщину. Першими до Росії (на Амур) 1908 пере­селилося бл. 200 осіб. Поверталися білокриничани додому 1910 і 1913. Під час 1-ї світової війни село двічі було спустошено. Під час від­ступу рос. військ 1915 разом із ними пішла частина білокриниц. селян, за що ав­стрій. влада кинула у концтабори багатьох білокриничан, де значна частина їх загинула. Білокриничан. діти на­вчалися румун. мовою, їм заборонялося роз­мовляти російською. Школа була зане­дбана, тісна, у двох кімнатах містилося 7 класів. Білокриничани стійко трималися рос. культури. Коли вчителя російської мови В. Васильєва румун. урядовці вигнали зі школи, селяни організували у звич. хаті свою школу, де він і далі на­вчав дітей російською мовою. Від 1940 село пере­бувало у складі України. 1 квітня 1941 по­близу Б. К. понад пʼять тисяч жителів сіл Глибоц. р-ну (пере­важно румунів), несучи хоругви, ікони, хрести, спробували пере­йти до Румунії. На кордоні кулемет. вогнем їх зу­стріли під­роз­діли військ НКВС. Живими залишилися одиниці. Сотні трупів бульдозерами згорнули до брат. могили. 1991 встановлено памʼят. знак, де щорічно від­бувається мітинг-реквієм. Під час 2-ї світової війни село пере­ходило з рук у руки. Після від­ступу рад. військ почалися роки румун.-нім. окупації. Проводилася примус. румунізація. Викла­да­н­ня було пере­ведено на румун. мову, діловодство в усіх установах велося тільки румун. мовою. Село звільнено 8 квітня 1944. Памʼятки архітектури — Успен. собор (1906), Нікольська церква, церква Кузьми і Демʼяна (1740). У Б. К. є поч. шк. з російською мовою на­вча­н­ня, Будинок культури, медпункт, магазин.

Літ.: Сулима С. Річниця трагедії біля Білої Криниці // ГУ. 2003, 4 квіт.

Д. М. Лазареску

Завантажити статтю