Біла Церква - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біла Церква

БІ́ЛА ЦЕ́РКВА – місто обласного підпорядкування Київської області, райцентр. Знаходиться на обох берегах р. Рось (притока Дніпра), за 84 км на Пд. Зх. від Києва. Залізнична ст. Пл. 33,7 км2. Насел. 200 131 особа (2001, складає 100,6 % до 1989): українців – 78,6 %, росіян – 17,5 %, євреїв – 1,9 %, білорусів – 0,8 %, живуть також поляки, татари, молдавани, азербайджанці, німці, литовці, греки та ін. Виникла на місці давньорус. м. Юр’їв (Георгів, Гюргев, Юргев), засн. 1032 київ. князем Ярославом Мудрим для укріплення пд. кордонів держави. Місто стало військ., адм. і церк. столицею Поросся. Тут знаходилася кафедра юр’ївських єпископів. Після монголотатар. навали (серед. 13 ст.) місто не згадується у джерелах, проте археол. дані свідчать на користь існування насел. пункту в ті часи. 1362 – у складі Литов. князівства з назвою Б. Ц. Його відродження відбулося 1552 після буд-ва замку київ. воєводою князем С.-Ф. Пронським. Спочатку Б. Ц. була центром великої замкової округи, згодом – староства, яке тримали князі Острозькі, а від 1622 – Любомирські. Місто відігравало роль одного з центрів козац. повстань кін. 16 ст. під проводом К. Косинського, С. Наливайка і Г. Лободи. З початком Визв. війни 1648–54 Б. Ц. стає полковим містом, важливим оборон. пунктом держави Б. Хмельницького. З нею пов’язана більшість воєн. подій, зокрема підписання Білоцерків. договору 1651. Б. Ц. неодноразово відвідував гетьман Б. Хмельницький. Під час майже безперервних воєн часів Руїни місто було одним із їх епіцентрів. Боротьбу за володіння Б. Ц. як стратег. пунктом Правобереж. України, що точилася між польс. урядом, укр. гетьманами й татар. ханами, виграла Річ Посполита. 1702 фастів. полковник С. Палій визволив місто й переніс сюди свою резиденцію. Незабаром Б. Ц. переходить під юрисдикцію гетьмана І. Мазепи й стає правобереж. столицею Гетьманщини. Після 1712 місто повернуто під контроль польс. уряду. 1774 Б. Ц. була подарована коронному гетьманові Ф.-К. Браницькому й від 1778 до 1917 перебувала в приват. володінні графів Браницьких. У 19 ст. Б. Ц. стала визначним політ. і пром. центром краю. Резиденцію Браницьких відвідували відомі рос. та польс. політ. діячі. Протягом воєн. дій 1918–20 місто почергово контролювали різні політ. сили. В листопаді 1918 в Б. Ц. піднято повстання Директорії проти уряду гетьмана П. Скоропадського, головною бойовою частиною якого став загін Січових стрільців. 8 червня 1920 встановлено рад. владу. Від 16 липня 1941 до 4 січня 1944 тривала окупація Б. Ц. нім.-фашист. військами. До 1946 місто було цілком відроджене. Протягом 1959–65 збудовано і введено в дію 14 нових підпр-в, розпочато спорудження Білоцерків. шинного комбінату. Корисні копалини: граніт, глина, залізна руда, мінеральні води. Нині в місті 45 пром. підпр-в, із яких 2 – держ. форми власності. Найбільші: ЗАТи – «СП “Росава”» (спеціалізується на випуску автошин), «Наук.-вироб. фірма “Ферокерам”» (виготовляє феритові та ювелірні вироби), «Білоцерків. ТЕЦ», ВАТи – «Валса» (спеціалізується на випуску автошин), «Білоцерківський завод гумових технічних виробів», ТОВ «Інтер-ГТВ» (обидва підпр-ва випускають формові та неформові гумовотех. вироби), колект. підпр-во «Білоцерківхлібопродукт». Найстаріше (від 1850) пром. підпр-во міста – ВАТ «Білоцерківсільмаш» (випускає с.-г. машини, комбайни, борони). Діє 2,5 тис. малих і серед. підпр-в. У Б. Ц. функціонують 4 транспортні підпр-ва з перевезення вантажів і 2 підпр-ва пасажир. транспорту (автобусні й тролейбусні парки). Б. Ц. має розгалужену мережу освіт. закладів: 23 заг.-осв. шк., 2 спец. та 3 вечірні шк., приватний ліцей, 7 уч-щ; коледж стандартизації, метрології та сертифікації; Білоцерківський державний аграрний університет, технікум м’ясомолоч. пром-сті, обл. ін-т післядиплом. освіти пед. кадрів, 38 дитсадків. Лікув. установи: 5 лікарень, 6 поліклінік (зокрема 3 стоматологічні), психоневрол. інтернат, профілакторій «Діброва», територ.-мед. об’єднання, 3 медсанчастини, реабілітац. центр для дітей з дит. церебрал. паралічем. У місті – 3 Палаци культури, 3 кінотеатри, 6 клубів, 13 б-к, 3 шк. мист-в та 2 муз. шк., Центр творчості «Соняшник», Будинок худож. творчості, Будинок юних техніків, Білоцерківський музично-драматичний театр ім. П. Саксаганського, Будинок органної й камер. музики. Діють 24 нар. та зразкові самодіял. колективи. Серед них – ансамбль танцю «Рось», дит. танц. колектив «Щасливе дитинство», чол. хорова капела, муніципал. духовий оркестр та ін. Проводяться міські фестивалі: «Веселка над Россю», «Золота осінь», «Різдвяні зорі». Від 1996 виходить ж. «Біла Церква. Вчора, сьогодні, завтра». У місті – 3 ДЮСШ, 5 спорт. клубів, ліцей-інтернат фіз. культури та спорту, стадіон. Від 1924 діє Білоцерківський краєзнавчий музей. У місті – 5 готелів, відділ. 11-ти банків. Перлиною міста є ландшафт. дендропарк «Олександрія» – визначна пам’ятка садовопарк. арх-ри (1793–97), де 1962 створ. музей. Є також Парк культури і відпочинку. В місті зареєстровано понад 30 реліг. громад, зокрема 8 – УПЦ МП, 2 – УПЦ КП, РКЦ, юдеїв, мусульм. парафія та ін. Є 5 церков, каплиця, жін. монастир св. рівноапостольної Марії-Магдалини, 4 молитовні доми. Археол. пам’ятки: 3 кургани (3 тис. до н. е. – поч. 2 тис. н. е.), Палієва гора – поселення пеньківської культури (6–7 ст. н. е.), руське городище (12–13 ст.), Замкова гора та її округа – дитинець-замок і посад-містечко (11–18 ст.). Архіт. пам’ятки: хлібні склади (1788), Зимовий палац (поч. 19 ст.), споруда Дворян. зборів (поч. 19 ст.), Торгові ряди (1809–14); церкви святителя Миколая (1а пол. 17 ст.), архієпископа Мир Лікійського Чудотворця (1706–1852), костел Іоана Предтечі (1796–1812), собор Преображення Господнього (1833–39), церква монастиря св. рівноапостольної Марії-Магдалини (1842); ансамблі споруд поштової станції (1825–31) та г-зії (1843–47). Б. Ц. – батьківщина багатьох діячів науки, культури, мист-ва, спорту. Тут народилися Я. Яциневич – композитор і хоровий диригент, Б. Вул – фізик, Ю. Линник – математик, О. Медвідь – триразовий олімп. чемпіон з вільної боротьби. У Б. Ц. жили й працювали: Шолом Алейхем (Ш. Рабинович) – класик євр. літ-ри, К. Стеценко – композитор, один з ініціаторів відродження УАПЦ, Лесь Курбас – театр. режисер-новатор, В. Кучер – письменник, М. Грищенко – педагог, В. Лебедєв – учений-селекціонер, Є. Вотчал – фізіолог, засн. укр. школи фізіологів, М. Вавилов – ботанік, генетик, П. Попович – льотчик-космонавт. Свого часу в місті перебували письменники Т. Шевченко, І. Нечуй-Левицький, К. Паустовський, Ю. Смолич, художник І. Сошенко. У місті встановлено пам’ятники: Ярославу Мудрому, Б. Хмельницькому, Т. Шевченку, П. Запорожцю; на честь першого козац. повстання на Правобереж. Україні (1591–93) під кер-вом К. Косинського; на честь визволення міста 1702 козаками С. Палія; воїнам 2-го Київ. козачого полку, який брав участь у війні 1812 – «Гренадер»; жертвам голодомору 1932–33; бійцям Київ. інтернац. бригади 1919; 13-ти робітникам з-ду «Білоцерківсільмаш», студентам і викладачам Білоцерків. с.-г. ін-ту, які загинули під час 2-ї світ. війни; рад. і чехословац. воїнам, які брали участь у визволенні міста – танк Т34; пам’ятниклітак льотчикам, які загинули при визволенні Б. Ц.; каплицю-пам’ятник землякам, які загинули у війнах; стелу Героям Рад. Союзу та Героям Соц. Праці – випускникам Білоцерків. с.-г. ін-ту (нині аграр. ун-т).

Літ.: Про розвиток міста Біла Церква за роки Радянської влади. 1960; Біла Церква – шлях крізь віки. 1994; Черницький Є. А. Білоцерківські козаки у 18 ст. 1997; Федотов В. М. Біла Церква: нотатки архітектора міста: архітектурно-краєзнавчий нарис. 1998; Пікуль О., Черницький Є. Коріння Білоцерківського державного університету: нова концепція. 2000; Черницький Є. Церкви Білої Церкви. 2000 (усі – Біла Церква).

Л. М. Діденко

Стаття оновлена: 2003