Котельников Володимир Олександрович

Визначення і загальна характеристика

КОТЕ́ЛЬНИКОВ Володимир Олександрович (24. 08(06. 09). 1908, м. Казань, нині Татарстан, РФ — 11. 02. 2005, Москва) — фахівець у галузі радіофізики, радіотехніки, електро­ніки, радіоастрономії та інформатики. Син О. Котельникова. Канд. (1938, без захисту дис.), д-р (1947) тех. н., професор (1947), академік РАН (обраний 1953 без звання член-кореспондент). Сталін. (1943, 1946) і Ленін. (1964) премії. Велика золота медаль ім. М. Ломоносова (1981), золоті медалі ім. О. Попова (1974), М. Келдиша (1987) АН СРСР, О.-Г. Белла міжнар. асоц. «Інститут інж. електро­техніки й електроніки» (2000). Двічі Герой Соц. Праці (1969, 1978). Державні нагороди СРСР та РФ. Дит. роки минули в Києві. Навч. у Моск. вищому тех. училищі ім. М. Баумана (1926–29), закін. Моск. енергет. інститут (1930), де 1931–41 та 1944–80 й працював: 1938–41 та 1944–80 — завідувач кафедри основ радіотехніки, 1947–53 — декан радіотех. ф-ту, 1948–53 — директор і гол. конструктор Особ­ливого КБ. Водночас 1968–99 керував каф. електромагніт. хвиль Моск. фіз.-тех. інституту. 1933–41 — інж., гол. інж. з радіо, зав. лаб. Центр. інституту зв’язку; 1941–43 — зав. лаб. Держ. союз. пром.-екс­пе­рим. інституту № 56 (м. Уфа, Баш­кортостан, РФ); 1943–44 — нач. Відділу уряд. зв’язку; 1953–54 — заступник директора, 1954–87 — директор, 1987–2005 — почес. дир. Інституту радіотехніки та електроніки РАН (нині ім. К.). 1970–88 — віце-президент АН СРСР. Очолював Наук. ради АН СРСР (РАН) з комплекс. проблем «Радіо­астро­номія» (1961–89) та «Радіо­фіз. методи дослідж. морів і океанів» (1978–2005). Заст. голови Наук. ради з космосу та голова Ради з міжнар. співробітництва у галузі до­с­лідж. та використання косміч. про­стору «Інтеркосмос» (1980–2005). Головний редактор журналу «Радиотехника и электроника» (1956–80), «Вестника Академии наук СССР» (1974–88). Член зарубіж. наук. організацій. 1973–80 — голова ВР РРФСР, 1979–89 — депутат ВР СРСР. Осн. наук. праці присвяч. удосконаленню радіоприйому, розробленню способів боротьби з перешкодами, радіолокації планет Соняч. системи, прогно­зуванню розвитку науки та тех. прогресу. Визначив оптимал. співвідношення між частот. характеристиками радіоприймал. пристроїв і величиною сигналів перешкод (теорема К., 1933), створив теорію потенціал. пере­шкодостійкості (1946), що да­ла вченим та інженерам інструмент для синтезу оптимал. сис­тем оброблення сигналів у системах зв’язку, радіолокації, радіонаві­гації тощо, а також розроблення планетар. радіолокаторів і прове­дення з їхньою допомогою фун­дам. астрон. досліджень. Під його керівництвом здій­снювалися роботи з радіолокації Марса, Ве­нери, Меркурія. 1996–97 опубліковані останні статті в галузі радіофізики. Май­же завершену працю «Модельная квантовая механика» надрук. 2008 у Москві. У Казані К. вста­новлено погруддя. На його честь названо малу планету № 2726 та військ.-мор. судно.

Завантажити статтю