Котельников Володимир Олександрович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Котельников Володимир Олександрович

КОТЕ́ЛЬНИКОВ Володимир Олександрович (24. 08(06. 09). 1908, м. Казань, нині Татарстан, РФ – 11. 02. 2005, Москва) – фахівець у галузі радіофізики, радіотехніки, електро­ніки, радіоастрономії та інформатики. Син О. Котельникова. Канд. (1938, без захисту дис.), д-р (1947) тех. н., проф. (1947), акад. РАН (обраний 1953 без звання чл.-кор.). Сталін. (1943, 1946) і Ленін. (1964) премії. Велика золота медаль ім. М. Ломоносова (1981), золоті медалі ім. О. Попова (1974), М. Келдиша (1987) АН СРСР, О.-Г. Белла міжнар. асоц. «Ін-т інж. електро­техніки й електроніки» (2000). Двічі Герой Соц. Праці (1969, 1978). Держ. нагороди СРСР та РФ. Дит. роки минули в Києві. Навч. у Моск. вищому тех. уч-щі ім. М. Баумана (1926–29), закін. Моск. енергет. ін-т (1930), де 1931–41 та 1944–80 й працював: 1938–41 та 1944–80 – зав. каф. основ радіотехніки, 1947–53 – декан радіотех. ф-ту, 1948–53 – дир. і гол. конструктор Особ­ливого КБ. Водночас 1968–99 керував каф. електромагніт. хвиль Моск. фіз.-тех. ін-ту. 1933–41 – інж., гол. інж. з радіо, зав. лаб. Центр. ін-ту зв’язку; 1941–43 – зав. лаб. Держ. союз. пром.-екс­пе­рим. ін-ту № 56 (м. Уфа, Баш­кортостан, РФ); 1943–44 – нач. Відділу уряд. зв’язку; 1953–54 – заст. дир., 1954–87 – дир., 1987–2005 – почес. дир. Ін-ту радіотехніки та електроніки РАН (нині ім. К.). 1970–88 – віце-президент АН СРСР. Очолював Наук. ради АН СРСР (РАН) з комплекс. проблем «Радіо­астро­номія» (1961–89) та «Радіо­фіз. методи дослідж. морів і океанів» (1978–2005). Заст. голови Наук. ради з космосу та голова Ради з міжнар. співроб-ва у галузі до­с­лідж. та використання косміч. про­стору «Інтеркосмос» (1980–2005). Гол. ред. ж. «Радиотехника и электроника» (1956–80), «Вестника Академии наук СССР» (1974–88). Чл. зарубіж. наук. орг-цій. 1973–80 – голова ВР РРФСР, 1979–89 – депутат ВР СРСР. Осн. наук. праці присвяч. удосконаленню радіоприйому, розробленню способів боротьби з перешкодами, радіолокації планет Соняч. системи, прогно­зуванню розвитку науки та тех. прогресу. Визначив оптимал. співвідношення між частот. характеристиками радіоприймал. пристроїв і величиною сигналів перешкод (теорема К., 1933), створив теорію потенціал. пере­шкодостійкості (1946), що да­ла вченим та інженерам інструмент для синтезу оптимал. сис­тем оброблення сигналів у системах зв’язку, радіолокації, радіонаві­гації тощо, а також розроблення планетар. радіолокаторів і прове­дення з їхньою допомогою фун­дам. астрон. досліджень. Під його кер-вом здій­снювалися роботи з радіолокації Марса, Ве­нери, Меркурія. 1996–97 опубліковані останні статті в галузі радіофізики. Май­же завершену працю «Модельная квантовая механика» надрук. 2008 у Москві. У Казані К. вста­новлено погруддя. На його честь названо малу планету № 2726 та військ.-мор. судно.

Пр.: О пропускной способности «эфи­ра» и проволоки // Мат. к 1-му Всесоюз. съезду по вопросам технической реконструкции дела связи и развития слаботочной промышленности. Москва, 1933; Проблемы помехоустойчивой радиосвязи // Радиотех. сб. Мос­ква; Ленинград, 1947; Основы радиотехники. Москва, 1950. Ч. 1; 1954. Ч. 2 (спів­авт.); Теория потенциальной помехоустойчивости. Москва; Ленинград, 1956; Собрание трудов. Москва, 2008. Т. 1. Радиофизика, информатика, теле­коммуникации; 2009. Т. 2. Космическая радиофизика и радиоастрономия; Т. 3. Радиолокационная астрономия.

Літ.: В. А. Котельников. Судьба, охва­тившая век: В 2 т. Москва, 2011.

В. М. Шокало

Стаття оновлена: 2014