Білий вірш - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Білий вірш

БІ́ЛИЙ ВІРШ – вірш без рим у силабічній і силабо-тонічній системах віршування. Б. в. не слід плутати з метричним антич. віршуванням чи з рос. билинним віршем, яким рима взагалі не властива. Б. в. дає змогу вводити в поезію елементи розмов. мови, робити вірш. фразу інтонаційно вільнішою й гнучкішою. Як правило, використовується у драм. віршованих творах, зокрема в драм. поемі, оскільки вдало передає мову персонажів зі збереженням при цьому емоцій. сили й виразності, властивих вірш. мові. Виникнення Б. в. в Італії, Великій Британії, Німеччині було пов’язане з розвитком драм. жанрів. Б. в. використовували В. Шекспір, Й. Ґете, Ф. Шіллер. У Росії на поч. 19 ст. пошуки вірша, властивого трагедії, де «поезія одягається в мову розмовну» (О. Одоєвський), завершуються також зверненням до білого п’ятистоп. ямба. О. Пушкін у творах «Маленькие трагедии» та «Борис Годунов» продемонстрував надзвичайну майстерність використання Б. в. у драмі характерів. В укр. літ-рі Б. в. написані драм. поеми та драми М. Костомарова («Переяславська ніч»), В. Самійленка («Чураївна»), М. Старицького («Остання ніч»), І. Франка («Сон князя Святослава»). До вищого ступеня досконалості довела Б. в. у своїх драмах та драм. поемах Леся Українка («У пущі», «Оргія», «Бояриня», «Лісова пісня» та ін.). Її традиції продовжували в поет. драматургії І. Кочерга («Свіччине весілля»), О. Левада («Фауст і Смерть»), І. Драч («Дума про Вчителя»), а в поезії – П. Тичина, М. Рильський, В. Барка, М. Калитовська та ін. Широко застосовується в сучас. поезії (Патриція Килина, В. Марочкін).

Літ.: Кошелівець І. Нариси з теорії літератури. Т. 1. Мюнхен, 1954; Ковалевський В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. К., 1965; Сидоренко Г. Від класичних нормативів до верлібру. К., 1980; Качуровський І. Фоніка. Мюнхен, 1984.

Л. С. Дем’янівська

Стаття оновлена: 2003