Балістика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Балістика

БАЛІ́СТИКА (нім. Ballistik, від лат. ballista – ядро, метальний снаряд, з грец. βáλλω – кидаю) – воєнно-технічна наука про рух артилерійських і реактивних снарядів, куль, мін, авіабомб, ракет, гарпунів під час стрільби чи пуску. Б. базується на вищій математиці, теор. механіці, газовій динаміці, термодинаміці, теорії вибухових речовин і порохів. Б. з’ясовує питання залежності траєкторії польоту від низки чинників: швидкості згоряння пороху, сили тяжіння, опору повітря, тертя. За характером сил, що діють під час стрільби на снаряд, міну, ракету в різні періоди їхнього руху, Б. поділяють на внутрішню і зовнішню.

Перша вивчає рух снаряда (чи ін. тіла, мех. свобода якого обмежена певними умовами) в каналі ствола гармати під дією порохових газів, а також закономірності процесів, що відбуваються в каналі ствола або камері порохової ракети. Закономірності горіння пороху в постійн. замкненому об’ємі вивчає один із осн. розділів внутр. Б. – піростатика, рух снарядів і розширення порох. газів вивчає центр. розділ внутр. Б. – піродинаміка.

Зовн. Б. вивчає рух снарядів (мін, куль, ракет і т. д.) після вильоту їх із каналу ствола (пускового пристрою), подальшого їх руху, а також чинники, що впливають на цей рух у вигляді зовн. умов польоту, що коригують дії, змінення маси реактив. снаряда (ракети), переміщення його центра маси уздовж корпусу. Зовн. Б. ставить за мету одержання вихідних даних для проектування артилерій. і ракет. комплексів, снарядів і ракет до них; забезпечення випробувань нових систем; складання таблиць стрільби, за якими розв’язуються задачі прицілювання; узагальнення результатів стрільби та проведення траєктор. вимірів і визначення сил у польоті. Важливе завдання зовн. Б. – врахування впливу руху носія озброєння (літака, корабля, бронемашини) на визначення поч. умов.

У реактив. снарядів горіння порох. зарядів мало залежить від руху снаряда, але водночас параметри траєкторії визначаються рухом снаряда під час процесу горіння. Тому внутр. Б. реактив. снарядів не розглядає питання походження сил, а лише досліджує їх вплив на рух снаряда під час горіння палива. До зовн. Б. належить також задача дослідж. руху снаряда після припинення дії реактив. сили (пасивна ділянка траєкторії), де аналіз руху майже цілком збігається з аналізом для звичай. артилерій. снарядів. Важливе місце в баліст. розрахунках займає газодинаміка, яка вивчає явища, пов’язані з рухом і стіканням газів із каналу ствола крізь сопло реактив. снарядів і мін у період післядії.

Б. виникла у 16 ст. Однією з перших праць з Б. була книга відомого італ. математика Н. Тартальї «Nova Scientia» («Нова наука», 1537). Він довів, що траєкторія польоту снаряда є кривою лінією і макс. дальність польоту відповідає куту 45°. Термін «Б.» запропонував 1694 відомий франц. учений М. Мерсенн. У 17 ст. фундам. принципи зовн. Б. встановили Е. Торрічеллі, М. Мерсенн і Ґ. Ґалілей, який розробив парабол. теорію руху снаряда. Перші дослідж. про вплив сили опору на траєкторію снаряда належать І. Ньютону («Mathematical Principles of Natural Philosophy» «Математичні начала натуральної філософії», 1686). У 17–18 ст. досліджували рух снарядів Х. Гюйґенс, П. Варіньон, Л. Ейлер та ін. Експерим. й теор. основи внутр. Б. були закладені у 18 ст. в працях Б. Робінса, Ч. Хеттона, Д. Бернуллі та ін.

Першим проф. з Б. у Рос. імперії був В. Анкудович. У 1856–58 видат. укр. математик М. Остроградський очолював кафедру Б. Михайлів. артилер. академії в С.-Петербурзі (нині Військ. академія ім. Петра Великого, Москва). Його роботи були присвяч. теорії руху сферич. снарядів у повітрі та вивченню впливу пострілу на лафет гармати. Автором першого підручника з курсу зовн. Б. був видат. рос. учений М. Маїєвський (1870). У 19 ст. були встановл. закони опору повітря (закони М. Маїєвського, М. Забудського, Гаврський закон, закон Сіаччі). Розробку методів розрахунку траєкторій снарядів, теорії поправок, застосування досягнень аеродинаміки у зовн. Б. здійснювали видатні вчені, які 1918–26 працювали в Комісії особливих артилер. дослідж.: академіки М. Жуковський, О. Крилов, С. Чаплигін, професори В. Трофимов, Д. Вентцель, Б. Окунєв, Г. Оппоков та ін.

В Україні у 20–30-х рр. 20 ст. питання зовн. Б. розробляли учні видат. вченого Д. Ґраве, серед яких насамперед проф. Київ. ун-ту, чл.-кор. НАНУ М. Орлов. Під час 2-ї світ. війни під кер-вом акад. АН СРСР С. Християновича були проведені експерим. й теор. роботи з підвищення купчастості стрільби реактив. снарядами. Чинники, які впливають на купчастість стрільби мінами, вивчав В. Кириченко (кін. 40-х рр. 20 ст.). Питання Б. реактив. снарядів, зокрема розрахунку їхніх траєкторій, були розроблені у працях Ф. Гантмахера та ін. (40–50-і рр. 20 ст.). Методами зовн. Б. користуються при вивченні закономірностей руху косміч. апаратів і керованих ракет.

Літ.: Граве И. П. Внутренняя баллистика. Пиродинамика. Ленинград, 1933–37. Вып. 1–4; Окунев Б. Н. Основы баллистики. Москва, 1943. Т. 1, кн. 1–2; Серебряков М. Е. Внутренняя баллистика. 2-е изд. Москва, 1949; Пугачев В. С. О движении снаряда вокруг центра массы при стрельбе с самолета. Москва, 1944; Вентцель Д. А. Внутренняя баллистика. Москва, 1948; Його ж. Работы Н. В. Маиевского по теории вращательного движения продолговатого снаряда. Москва, 1952; Корнер Д. Внутренняя баллистика орудий / Пер. с англ. Москва, 1953; Внешняя баллистика: Учеб. В 3-х т. Москва, 1954; Кириченко В. Д. Баллистика: Учеб. пособ. Ленинград, 1957; Серебряков М. Е. Внутренняя баллистика ствольных систем и пороховых ракет. Москва, 1962; Шапорев Ю. Н. Внешняя баллистика: Учеб. пособ. К., 1968.

Г. О. Бойко

Стаття оновлена: 2003