Балканістика - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Балканістика

БАЛКАНІ́СТИКА – сукупність наукових дисциплін гуманітарного циклу, що мають спільний об’єкт дослідження,– регіон Балканського півострова. До кола балканіст. студій зараховують вивчення мов, літ-р, історії, фольклору, явищ сусп.-політ. життя балкан. держав: Греції, Албанії, Болгарії, Сербії і Чорногорії, Македонії, Румунії, Хорватії, Боснії та Герцеґовини (часом зараховують і Словенію), а також народів, народностей, етніч. груп, які проживають на їхній території. В окремих випадках балканіст. дослідж. мають комплекс., міждисциплінар. характер, частіше – присвяч. висвітленню певної проблематики в межах однієї дисципліни. Праці на матеріалі двох або кількох країн співіснують із тими, що присвяч. одній державі чи одному народові. З огляду на об’єкт дослідж. Б. є близькою до славістики (С.), що пов’язане з вивченням пд. слов’ян – осн. насел. Балкан. п-ова. Становлення й розвиток Б. та С. відбувалися в тісному зв’язку. Складовою балканіст. студій є наук. розробки з елліністики, болгаристики, кроатистики та ін. Зародження Б. як окремої наук. дисципліни зі специф. об’єктом і предметом вивчення відбулося у 19 ст. в Німеччині та Австро-Угорщині. Ініціаторами розробки власне балканіст. проблематики виступають В. Копітар та Ф. Міклошич, зокрема в галузі порівнял. мовознавства. Перший залучив до вивчення слов’ян. мов матеріал мов народів, пов’яз. зі слов’янами істор. долею (греків, румунів, албанців), другий зосередився на аналізі слов’ян. елементів у мовах сусід. зі слов’янами народів (угор., албан., новогрец., циганській та ін.). Вагомий внесок у розвиток Б. зробили П. Шафарик, І. Ягич та ін. Проблеми Б. розроблялися у працях Й. Цвіїча, який зібрав та узагальнив знач. етногр. матеріал, цікавився географією та геологією Балкан, а також К. Їречека, в центрі уваги якого – історія пд. слов’ян. Протягом 19 ст. Б. розвивається переважно як один із напрямів С., існування й важливість якого пояснюється потребою вивчення країн і народів, долею та історією нерозривно пов’язаних зі слов’янами. На формування Б. вплинули нім. філос. думка кін. 18 – поч. 19 ст. та нім. лінгвіст. школа. Балканіст. студії зосереджуються переважно на каф. слов’ян. філології, які від 40-х рр. формуються у Відні, Празі, Ґраці, Будапешті, Кракові, Чернівцях, Львові, Заґребі, Ляйпцизі, Берліні та ін. Від 2-ї пол. 19 ст. Б. разом із С. поширюються за межі німецькомов. світу, охоплюючи також Францію, Данію, Швецію, Норвегію та ін. європ. країни. Вирішал. значення для розвитку Б. мало вироблення порівнял. методу, який на тривалий період стає осн. у балканіст. дослідженнях. У пд. слов’ян у галузі Б. працюють Ю. Данічич, Г. Кукулевич-Сакцинський, Ф. Рачкий та ін.

В Україні та Росії одним із перших починає розробляти балканіст. проблематику Ю. Венелін (Гуца). Новим кроком у розвитку Б. стало створення 1835 в ун-тах Рос. імперії кафедр «історії та літератури слов’янських наріч», визначну роль у становленні яких відіграли українці з походження О. Бодянський, В. Григорович, І. Срезневський. Від 1875 каф. слов’ян. філології функціонує в Ун-ті св. Володимира у Києві. Від 50-х рр. 19 ст. виступає нове покоління учених-славістів та балканістів: О. Гільфердінг, А. Майков, Н. Попов, О. Котляревський, В. Ламанський, П. Лавровський, В. Макушев, О. Пипін, О. Дювернуа та ін. Наприкінці 20 ст. Б. розробляли Ф. Успенський, Т. Флоринський, К. Ґрот, О. Будилович, П. Кулаковський, П. Ровинський та ін. Балканіст. дослідж. у галузі лінгвістики та історії доповнюються наук. розробками, присвяч. спільним для балкан. народів явищам у фольклорі, муз. культурі, літ-рі, етнології тощо. Друга хвиля активізації балканіст. студій у остан. чв. 19 ст. пов’язана з виробленням нових підходів до розуміння т. зв. «східного питання», запропонованих рос. вченими (В. Ламанський). Згідно з ним інтереси слов’ян і греків стають спільними супроти інтересів Заходу ще від 7 ст.; це питання було визначене як боротьба романо-герман. та греко-слов’ян. типів – продовження «старого» «східного питання», сутність якого полягала в боротьбі рим. та грецького типів. Важл. передумовою розвитку Б. у цей період стає усвідомлення наявності специф. інтересів балкан. народів (насамперед пд. слов’ян) порівняно з ін. народами Сх. та Пд.-Сх. Європи, зокрема зі слов’янами західними, одним із варіантів виявлення якого була еволюція ідеї слов’ян. спільності від мрії про культурно-політ. об’єднання всіх слов’ян до планів створення політично й економічно стійких регіонал. та субрегіонал. союзів зі змішаним, слов’янсько-неслов’ян. складом.

Найвизначніші вчені-балканісти 20 ст. – П. Скок (Хорватія), А. Селіщев (Росія), Х. Педерсен (Данія), Н. Йокль (Австрія) та ін. Кардинал. зміни відбулися в організац. забезпеченні балканіст. дослідж., які остаточно виокремилися в самост. галузь гуманітар. науки. 1963 створ. Міжнар. асоц. з вивчення країн Пд.-Сх. Європи. 1966 у Софії проведено 1-й Міжнар. конгрес балкан. та пд.-сх. європ. досліджень. Згодом проведення таких конгресів стало регулярним. У Болгарії, Румунії, Греції, Югославії організовано спеціалізовані н.-д. центри з Б.: Ін-т балканістики Болгар. АН, Ін-т пд.-сх.-європ. досліджень у Бухаресті, Ін-т балканіст. дослідж. у Салоніках, Ін-т балканістики Серб. академії наук і мист-в. 1968 Ін-т слов’янознавства АН СРСР реорганізовано в Ін-т слов’янознавства та балканістики. Протягом 60–70-х рр. балканіст. центри й центри з проблем країн Пд.-Сх. Європи виникли у багатьох країнах (Німеччина, Австрія, Франція, Велика Британія, Фінляндія, Італія, Швеція, Японія, США, Канада та ін.).

В Україні балканіст. студії було зосереджено в ін-тах суспільствознав. профілю АН, де балканіст. проблематика розроблялася у відповід. відділах. Б. було об’єднано зі С. Активно працювали славіст. кафедри в Київ., Львів., Одес. ун-тах, а також кафедри історії слов’ян.

Літ.: Ламанский В. Об историческом изучении греко-славянского мира в Европе. С.-Петербург, 1871; Zur Kunde der Balkanhalbinsel. 1904–19. Bd. 1–17; N. Jorga. Histoire des Etats balkaniques jusqu’à 1924. Paris, 1925; K. Sandfeld. La linguistique balkanique. Paris, 1930; Балканский исторический сборник. Кишинев, 1968. Вып. 1; Зарубежная историография славяноведения и балканистики. Москва, 1986; Античная балканистика. Москва, 1987; Время в пространстве Балкан. Москва, 1994; Балканы между прошлым и будущим. Москва, 1995; Гуськов Е. Ю. Новые государства на Балканах: первые шаги на пути самостоятельности. Москва, 1996.

П. М. Рудяков

Стаття оновлена: 2003