КОХ Юрій (Koch Jurij; 15. 09. 1936, селище Горки, Німеч­чина) — сербо­лужицький письмен­ник, драматург, пере­кладач, журналіст. Літературна премія «Домовіни» (1964, 1969, 1973). Державна премія Я. Барта-Чішінського (1968, 1974). У Ляй­п­цизі закінчив Університет (1960) та Вищу театральну школу (1965). Працював на радіо. Друкується у лужицькій і німецькій пресі. Пише верх­ньо- і ниж­ньолужицькою, німецькою мовами. У повісті «Židowka Hana» (1963) зобразив гнітючу атмо­сферу пере­слідувань, без­правʼя і національного утиску під час фашистської диктатури. У дилогії «Mjez sydom mostami» (1968) та «Rosamarja» (1974; обидві — Будишин) звернувся до про­блем, повʼязаних зі становле­н­ням нових цін­ностей у сві­домості лужичан і німців; за мотивами цих творів створено радіопʼєси. У збірці оповідань «Der einsame Nepomuk» («Осамотнений Непомук», Берлін), «Wotydźenja doma» (обидві — 1978), повістей і романів «Lan­dungder Träume» («Приземле­н­ня мрії», 1982; верх­ньолужицька версія — «Nawrót sonow», 1983; усі — Будишин); «Der Kirschbaum» («Вишневе дерево», Берлін, 1984) реалістично змалював соціальні, національні про­блеми простих людей. У деяких творах наявні автобіо­графічні сюжети. Основна тематика творчості К. — історія батьківщини, доля її мови, традиції, народні звичаї, життя лужицького села. У поезії дебютував збіркою віршів «Nadróžny koncert» (Budyšin, 1965). Видав книгу репортажів «Pućowanje k ranju» (Budyšin, 1969), зокрема у репортажі «Біля Тараса Шевчен­ка і запорізьких козаків» на­дру­кував уривки з творів українських ав­торів, а також спогади про по­дорожі в Росію та Україну, особливу увагу приділив враже­н­ням від зна­йомства з українськими студентами, пись­мен­никами та науковцями, а також культурного життя Одеси, Києва, Львова. У збірці «Ju­bel und Schmerz der Mandel­krähe» («Ра­дощі і болі сизоворонки», Будишин, 1991) порушив пита­н­ня екології в Лужиці. Автор книги для дітей «Mój wuměrjeny kraj» (1977), пʼєси «Frico i Majka» (1979), «Hońt­wjer Bahola» (1982), «Pintlašk a zło­tejehnjo» (1983; усі — Будишин). У журналі «Rozhlad» опублікував пере­клади віршів «Wot­kaz» (1964) Т. Шевченка нижньо­лу­жицькою мовою. Присвятив Каме­няреві вірш «Hdyby Iwan Franko do Łužicy přišoł». Пере­клав де­які поезії В. Сосюри, Л. Костенко, Д. Павличка, І. Драча, М. Він­­грановського, В. Лучука, М. Петренка, Р. Братуня, М. Ільницько­го. В антології «Поезія лужицьких сербів» (Київ, 1971) пода­но поезії К. у пере­кладах В. Лучука, Р. Куд­ли­ка, М. Ільницького, М. Вінгра­нов­ського, Ю. Малявського, Г. Мов­чанюка. Новелу «Дивна любов» у пере­кладі І. Ющука вміщено в антології «Дивна любов: Оповіда­н­ня лужицьких пись­мен­ників» (Київ, 1984). Мешкає у м. Хошебуз (Нижня Лужиця).