Баран Михайло Лукич - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Баран Михайло Лукич

БАРА́Н Михайло Лукич (20. 10. 1884, с. Скала, нині Скала-Подільська Борщів. р-ну Терноп. обл. – 03. 11. 1937, Харків) – громадсько-політичний і військовий діяч. Учасник рев. руху в Зх. Україні. Закін. г-зію, фіз.-мат. ф-т Чернів. ун-ту, однорічні курси Львів. торг. академії. Чл. Укр. соц.-демократ. партії (від 1903). У серпні 1914 добровільно вступив до Легіону УСС. Від вересня – ком-р сотні в боях на рос. фронті. Наприкінці року потрапив у полон і опинився в Росії. Після Лютн. революції 1917 вступив до РКП(б). Один із засн. КП Сх. Галичини (КПСГ). Після переходу УГА у лютому 1920 на бік рад. влади признач. ком-ром 1-ї бригади, яка брала участь у боях на польс. фронті. У липні 1920 признач. заст. голови Галревкому, в серпні обраний чл. Політбюро ЦК КПСГ. Автор і ред. декларацій, декретів та ін. законодав. актів Галревкому. 1920–21 брав участь у Ризьких мир. переговорах. Після воєн. дій 1918–20 – на парт. та адм. роботі, очолював ВНЗи Києва і Харкова, зокрема був ректором Київ. ін-ту нар. госп-ва, викладачем Київ. мед. ін-ту, працював у апараті ЦК КП(б)У. 1932–33 – дир. Київ. філіалу Ін-ту літ-ри АН УРСР. 1933 репрес. органами НКВС. Розстріляний 1937. Реабіліт. 1958. Дослідж. у галузі політ. економії, питань земельної ренти.

Літ.: За волю України // Істор. зб. УСС. Нью-Йорк, 1967; Борці за возз’єднання: Біогр. довід. Л., 1989; Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. Л., 1995.

К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2003