Барвінський Борис - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Барвінський Борис

БАРВІ́НСЬКИЙ Борис (28. 10. 1889, с. Грищинці, нині Канів. р-ну Черкас. обл. – 04. 01. 1980, Нью-Йорк) – військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Закін. Київ. духовну семінарію (1911), 1-у Київ. школу прапорщиків, школу сотенних ком-рів Зх. фронту. Від 1917 – на службі в укр. війську: сотник 1-го укр. полку ім. Б. Хмельницького та полку ім. П. Полуботка, курінний Київ. полку Вільного козацтва, брав участь у боях в обороні Києва від більшов. військ М. Муравйова взимку 1918. За Гетьманату – пом. губ. коменданта Київщини. 1919 – пом. ком-ра 3-го Січового полку на антибільшов. фронті, нач. охорони Гол. отамана Армії УНР. Від 1920 – сотник охорони Гол. отамана С. Петлюри. Після поразки Армії УНР був інтернований у табір м. Каліш (Польща). Від 1926 – підполковник 2-го відділу штабу військ. міністра УНР в екзилі, відповідав за зв’язок із Наддніпрян. Україною, нелегал. заслання емісарів. Від 1928 служив старшиною за контрактом у Польс. армії. 1945 покликаний генералом П. Шандруком на службу до УНА ком-ром 30-го полку 1-ї Укр. дивізії, брав участь у боях проти частин рад. армії під Баутценом (Німеччина). 1947 виїхав до США.

Літ.: Турко Р. Генерал-хорунжий Борис Барвінський: Жмут споминів. Вісті комбатанта. Торонто; Нью-Йорк, 1980. Ч. 3(107); Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття. 1917–1921 роки. К., 1995; Колянчук О. Українська військова еміграція з Польщі. Л., 2000; Боляновський А. Дивізія «Галичина». Історія. Л., 2000; Генералітет укр. визв. змагань.

К. Є. Науменко

Стаття оновлена: 2003