Бардіж Кіндрат Лукич

Визначення і загальна характеристика

БА́РДІЖ Кіндрат Лукич (09. 03. 1868, станиця Брюховецька, Кубань, Росія — 09. 03. 1918, м. Туапсе, нині Краснодар. край, РФ) — громадсько-політичний, військовий діяч. Навч. у Кубан. військ. гімназії, звідки 1885 від­рахов. за участь у нелегал. гуртку. Закін. Ставроп. юнкер. училище у зван­ні хорунжого. Член партії кон­ституц. демократів (кадети). Депутат 1–4-ї Держ. дум Росії (від козаків Кубані), комісар Тимчас. уряду на Кубані. Один з виборних директорів Чорномор.-Кубан. залізниці, організатор АТ цемент. заводу «Аїндар». Після того як Козац. нар. зі­бра­н­ня прийняло першу кон­ституцію Кубан. краю, склав свої повноваже­н­ня та оголосив про вихід із партії. Організатор вільного козацтва на Кубані (1917– 18). У березні 1917 наказав зняти в усіх громад. місцях порт­рети цар. династії та емблеми рос. самодержавства. Не­вдовзі ро­зіслав у станиці теле­грами із закликом по­збавити зва­н­ня почесних «стариків» пред­ставників цар. династії та її слуг як таких, що «жодної користі війську не принесли». Захищав насамперед інтереси козацтва. Ініціатор проведе­н­ня в березні 1917 у Катеринодарі козац. маніфестації під синьо-жовтими прапорами. Рішуче ви­ступив проти доповне­н­ня Катеринодар. міської думи пред­ставниками рад. та громад. організацій. Отаман станиці Брюховецька, почесний голова Кубан. війск. ради (квітень 1917). У жовтні 1917 — делегат 1-го всеукр. зʼ­їзду Вільного козацтва у м. Чигирин (нині Черкас. обл.). Восени 1917 козаки висунули Б. на посаду кубан. військ. отамана, але через непоро­зумі­н­ня між українцями було обрано О. Филимонова. Після паді­н­ня Тимчасового уряду (поч. листопада 1917) Б. — чл. Кубан. кра­йового уряду, міністр внутр. справ. 1918 роз­почав формува­н­ня військ. куренів вільного козацтва для боротьби з більшовиками. У березні 1918 разом з двома синами і групою козаків заарешт. більшовиками побл. с. Архипо-Йосипівка (нині смт Краснодар. краю, РФ). Був страчений за присудом туапсин. ревкому.

Літ.: Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002.

Р. М. Коваль

Завантажити статтю