Батальний жанр - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Батальний жанр

БАТА́ЛЬНИЙ ЖАНР (від франц. bataille – битва) – вид образотворчого мистецтва (переважно малярства, меншою мірою різьби й графіки), що відображає воєнні події й життя армії (військові походи, будні обозу). Б. ж. може розглядатися як особл. розділ істор. жанру. Художника, який спеціалізується з цієї тематики, називають баталістом. Зображення битв зʼявляються вже в мист-ві Стародав. Єгипту, Ассирії, Греції та Риму. У поступовому розвитку цього жанру окреслюються завдання: прославляння перемог володарів і його звеличення, які набувають алегорич. й символічного змісту. У мист-ві антич. Греції батальні сцени з міфології зображували на фронтонах (фризових композиціях храмів) у вигляді круглої скульптури та рельєфів, а також вазових розписах. У мист-ві Стародав. Риму батальні сцени слугували возвеличенню держави і прославлянню полководця-імператора (рельєфи тріумф. арок, колон Траяна та Марка Аврелія). Видатною памʼяткою є мозаїка з зображенням битви Александра Македонського з Дарієм (знайдена в Помпеях). У середні віки батальні сцени зʼявилися в книжк. мініатюрах, а також в іконах та монум. розписах Візантії, де святих воїнів подавали в напружено-драм. двобої з драконом (сатаною), на здибленому коні. Таке зображення мало алегорич. характер і спиралося на широко-поет. трактування змісту та асоціативність популяр. образу. Згодом було перенесене в мист-во християн. Київ. Русі. Ратна справа і воїни були в пошані – актуал. тема для втілення у святих образах воїнів-мучеників Георгія Побєдоносця, Теодора Стратилата, Дмитрія Солунського, Теодора Тирона, Маврикія та ін., що стали небес. покровителями «христолюбивого воїнства». Найчастіше їх представляли в іконах, настін. розписах і мозаїці як ратників. Наприклад, на двох шифер. плитах з Михайлів. Золотоверхого собору в Києві вершники зображені попарно – вони їдуть назустріч один одному, мов у динаміч. двобою. Така войовнича експресія в іконах того часу відсутня. Однак ікона «Дмитро Солунський» (12 ст., ДТГ) належить до унікальних у всьому словʼян. світі своїм потрактуванням ідеалу мужньої краси, як він сформувався в тодішньому Київ. середовищі й відбився в літ-рі («Повчання Володимира Мономаха»), героїзмом особи і поняттям честі. Іконний образ мав живого прототипа – київ. князя Ізяслава (Дмитра), сина Ярослава Мудрого, який славився лицарством, хоробрістю, благородством і правдолюбством. Лицарями-захисниками виступають брати Борис і Гліб – перші руські святі, які втілюють братню любов і неприязнь до княжих розбратів. Численні ікони повторюють первіс. образ – два воїни пліч-о-пліч стоять зі зброєю, як незборима стіна (12 ст., Київ, Музей рос. мист-ва). Глибше ідея захисту рідної землі виражена в іконі «Борис і Гліб на конях» (поч. 14 ст., ДТГ) – найпоетичнішому образі старого мист-ва, що втілював визрілу після нашестя монголо-татар глибоку нац.-патріот. ідею оборони Русі. Батальне дійство розкрито в клеймах житій. ікони «Борис і Гліб» (поч. 14ст., ДТГ), намальов. для церкви Бориса і Гліба в Запрудах у м. Коломна (нині Моск. обл.) майстрами з оточення Київ. митрополита Петра Ратенського. Іконографія клейм відповідає «Сказанію про Бориса і Гліба», серед яких шедеврами є «Повернення Бориса з походу», «Князь Ярослав бʼється зі Святополком», що були першими сценами такого змісту. Їхнє пластично-композиц. вирішення нагадує мініатюру близького до них за стилем Київ. Псалтиря (1397), виготовленого київ. майстрами. Серед 303-х ілюстрацій цього поет. твору чимало належать до Б. ж.: «Два вершники, які дрімають», «Потоплення військ фараона в Червоному морі», «Взяття Єрусалима і побиття євреїв», «Два епізоди битв Іоана з амонітами та сирійцями». Ці епізоди складні за оповіддю й за переданням динаміки руху. Найкращим відображенням такого характеру битв є сцена «Архангел Михаїл нищить військо фараона в морі» житій. ікони «Св. архангел Михаїл» (1550–80, Шаришський музей, Бардіїв, Словаччина) – геніальне вирішення на основі традицій мініатюр. мист-ва. Іконна умовність у зображеннях битв продовжувалась у гравюрах (напр., ілюстрації до книг кирилів. друку 15–18 ст.). Під впливом європ. мист-ва зʼявляються перші спроби правдивого зображення батал. сцен. Таким першим неіконного характеру зображенням вважають битву кінних і піших на тлі пасійної сцени «Поцілунок Юди» з Успен. іконостасу (Львів), намальов. 1638 М. Петрахновичем. Це страхітливий хаос битви, в якій важко визначити ворожі табори і яка є відбиттям тривалих ідеол. битв між католицизмом і православʼям. Таке казково-умовне та наївне відображення битв в іконах спричинило потребу в реал. зображенні воєн. сутичок. На замовлення власників замків Галичини і Поділля основною декорацією парад. зал були плафони з намальов. баталіями. У бережан. замку Сенявських одна стеля була прикрашена зображенням битви під Журавном, друга – перемож. битви з турец. армією під Віднем 1683. У Підгорец. замку плафонні баталії виконав нідерланд. художник Й. де Баан. 17 ст. – час бурхливого розвитку Б. ж. і повного відриву від традиційного малярства. Активні прояви його дійшли до нашого часу переважно в гравюрі. Найдавнішими є ксилогравюри до «Вҍршҍ на жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) К. Саковича, три з яких сповнені патріот. змісту. Перша зображує козака з мушкетом на плечі (емблема запороз. війська) друга – здобуття Кафи: на тлі турец. фортеці козацькі «чайки» атакують турец. галери; третя, можливо, повторює домовин. портрет П. Сагайдачного: гетьман верхи на коні в русі – монум. образ видат. полководця та істор. діяча. Твір утілює ідею козац. незалежності та воєн. доблесті. Такого типу надгробна хоругва висіла над домовиною Т. Хмельницького в Суботові (1653). Тип героїзов. портрета запозич. з європ. мист-ва і згодом епічніше розвинутий. Першим великого розміру твором укр. ренесанс. мист-ва стала картина львів. живописця Ш. Богушовича «Битва під Клушином» (1620) – на плацдармі, побаченому з висоти пташиного лету, розташ. загони польс. та моск. військ. Достовірно відтворено зброю, мундири різних родів військ. військ. емблеми, проте кривавої битви не змальовано – лише дрібні сутички переднього плану. Ця битва відбулася 1610, її виграли польс. війська під командуванням С. Жолкевського, незважаючи на більші сили противника під кер-вом боярина Д. Шуйського.

Панорамне розгортання баталій характерне для малярства 2-ї пол. 17 ст., однак з динамічнішими пристрастями й цілісним охопленням усього полігону побоїща, над яким здіймається на коні полководець-король. Це – панегірик для звеличування. Такому типові батал. картин умовно-алегорич. характеру з завданням прославляння, впровадж. франц. художником Ш. Лебреном, відповідають «Битва під Хотином» С. Андреаса та два монум. твори «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами» італійця М. Альтомонте (усі – Львів. галерея мист-в, експоновані в Олеському замку). Альтомонте попередньо створив невеликого розміру сім баталій: битви під Хотином, Журавном, Львовом, Теребовлею, Естергомом, Віднем і Парканами. У двох картинах великого розміру (належать до найбільших в історії укр. мист-ва) звеличено Яна Собєського як переможця над турец. армією. У Львові, у вірмен. церкві, до 1870 зберігалася картина знач. розмірів «Облога Камʼянця-Подільського турками 1672». Тема боротьби проти набігів крим. татар і турків, що тривали кілька століть поспіль, особливо зактивізувалася під впливом батальних творів Альтомонте, створ. наприкінці 17 – у 1-й пол. 18 ст. Зображувалися сутички кавалерій. загонів («Битва під мостом», «Битва з турками під мурами міста», обʼєднані заг. назвою «Битва з турками» – Львів. істор. музей). У Запоріжжі найпопулярнішими були «Козацькі Покрови», багатопостатеві зображення з характер. рисами запорожців, з прапорами, шаблями, булавами, литаврами, гарматами. На великому січовому прапорі – гол. запороз. «клейноді» (60-і рр. 18 ст.) з червоного шовку – було зображено озброєну гарматами галеру з кількома десятками запорожців у стані драматизов. піднесення. Дві постаті на перед. плані, можливо старшини, ведуть динамічну розмову. У кутах прапора – Ісус Христос і патрон Запоріжжя Архангел Михаїл. На прапорах найчастіше зображали козака з рушницею в рокайлевому картуші. У гравюрах повніше й детальніше змальовували битви з пд. ворогами. Битва під Чигирином 1677, зображ. на гравюрі «Літопису Величка», «Облога Почаєва турками» 1675 ієромонаха Анатолія і гравюра з його картини, виконана 1704 Н. Зубрицьким, стали підставою для багатьох пізніших батал. зображень. Взяття Азова та ін. турец.-татар. фортець відображено у низці гравюр (Л. Тарасевич, Г. Одорський). Переможно завершену боротьбу з крим. татарами змальовували батал. сцени на іконах «Пророк Єлисей зі святителем Мефодієм» та «Апостоли Петро і Павло» в соборі Полтави. У18 ст. в Б. ж. існували умовно-алегоричне схрещування та побутова лінія – залежно від конкрет. нац., соц.-сусп. умов, від вимог замовників різних соц. верств. Б. ж. в укр. мист-ві 19 ст. не набув актив. розвитку. Великі істор. події (наполеонів. війни, Крим. війна, визволення Балкан від Осман. імперії) не мали відгуку. Академізм початку століття позначився на акварелі І. Сошенка «Битва Александра Македонського з Дарієм» (1840-і рр.). Будні солдатчини в задушливій безвиході самодержав. беззаконня, де простому солдатові вготовано каліцтво, вʼязницю, кару шпіцрутенами, розкриті в геніал. творах Т. Шевченка. У 2-й пол. 19 ст. помітне патріот. зацікавлення романт. минулим. К. Устиянович малює «Козацьку битву» (1890), а С. Васильківський відтворює побут Січі у низці картин («Козак у Степу», «На варті», «Сторожа запорозьких вольностей» та іл. до альбому «З української старовини», 1900). Козацьку тему продовжують М. Івасюк («Іван Богун у бою»), О. Мурашко («Похорон кошового»), Ф. Красицький («Гість із Запоріжжя») та М. Микешин (памʼятник Б. Хмельницькому, 1889, Київ). До поч. 20 ст. укр. батальне мист-во йшло від традицій. умов, композицій, з полководцем у центрі, до реальних картин, до посилення ролі краєвиду й психол. навантаження, до глибшого розуміння явищ миру і війни. Наслідки 1-ї світ. війни глибоко розкриті у творах А. Петрицького «Інваліди» (1924) та Ф. Кричевського (триптих «Життя», 1925–27). У рад. час твори Б. ж. використовували з агітацій. метою, навʼязуючи створення епопеї перемоги ідей більшов. перевороту. Але в межах замовної тематики чимало художників зверталися до істор. подій боротьби за волю народу і визволення України, зокрема майстру багатьох батальних сцен М. Самокишу належить низка непереверш. творів «Вʼїзд Богдана Хмельницького до Києва в 1648» (1929), «Бій Івана Богуна з польським магнатом Чернецьким», «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» (обидва – 1932). У діаспорі козац. тему продовжують П. Андрусів та Б. Крюков. У творах на істор.-рев. тематику розкрито чимало зусиль, сподівань, віри в краще життя людей, переконаних новою пропагандою й готових чесно боротися за висунуті більшовиками високі ідеали. Це – «Перехід богунців через Дніпро» Г. Світлицького, 1928; «Підвіз провіанту до броненосця "Потьомкін"» Л. Мучника, 1934); «Перехід Червоної армії через Сиваш» М. Самокиша, 1935; «Переможці Врангеля» Ф. Кричевського, 1934–35. Ще активнішим було звертання до батальної теми по закінченні 2-ї світ. війни (В. Пузирков «Чорноморці», 1947; О. Лопухов «Війна», 1968–69; Д. Крвавич, Е. Мисько та ін. – «Монумент бойової слави Рад. ЗС» у Львові, 1970; О. Артамонов «Йде війна народна...», 1975; Є. Гордієць «Солдати», 1977).

В. А. Овсійчук

Стаття оновлена: 2003