Колискові пісні - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Колискові пісні

КОЛИСКО́ВІ ПІСНІ́ – жанр народної пісенної творчості. Інші назви – колисанки, колиханки. З певними застереженнями можна зарахувати до дитячого фольклору. Одні дослідники вважають їх окремим жанром родинно-побут., інші – родинно-обряд. пісенності. Рит­­мо-мелодійні особливості К. п. пов’язані з виконанням у такт погойдування колиски. Майже у всіх колисанках незалежно від змісту є заспіви та приспіви: «люлі», «люлесі», «люлечки», «а-а-а» та їхні різноманітні поєднання, а на зх. укр. етніч. зем­­лях (Лемківщина, Пряшівщина) – «чуч-беле», «гайчі», які задають ритм співу, пов’язують в одне ціле різні за змістом фрагменти, що іноді бувають самост. поспівками. Дослідники вбачають генетич. зв’язок цих пісень із замовляннями, оскільки за допомогою слова, наспіву хотіли не лише приспати дитину, але й відвернути (або ж привернути) певні сили. Осн. персонажі – сон, дрімота, кіт, голуби, які дбають про дитину, її сон та спокій, годують її. Виконання К. п. часто називають «котка співати». Частина колисанок за настроєм і образністю споріднена з родинно-побут. піснями. У них виражені почуття й переживання молодої матері, переважно сумні, викликані влас. нещасливою долею, занепокоєнням майбутнім дитини. Як К. п. використовували окремі твори балад. характеру з істор. мотивами («Ой у полі лобода»), низку родинно-побут. пісень («Мати сина колихала»), деякі твори алегор. змісту («Ой висиділа, ой висиділа перепеличка діти»). Спіл. для них є відображення стосунків матері та дитини. Колисанки відкривають перед дитиною навколиш. світ, а їхні когнітивні можливості найповніше реалізуються під час виконання дітям, які починають розуміти мову.

Літ.: Мартынова А. Н. Колыбельная песня и заговор // Пробл. изучения рус. нар. творчества. Вып. 1. Москва, 1975; Барташэвіч Г. А. Вершаваныя жанры беларускага дзіцячага фальклору. Мінск, 1976; Довженок Г. В. Україн­сь­кий дитячий фольклор. Віршовані жан­ри. К., 1981; Дитячий фольклор: Колис­кові пісні та забавлянки. К., 1984; Мель­ников М. Н. Русский детский фольклор. Москва, 1987; Виноградова Л. Н. Славянские заговорные формулы от бессонницы // Этнолингвистика текста. Москва, 1988; Железняк М. Г. Цілюще джерело маминої пісні // Культура слова. 1991. № 40.

Г. В. Довженок

Стаття оновлена: 2014