БІЛОКОРО́ВИЦЬКИЙ КРЯЖ — лінійно витягнуте горбисте під­вище­н­ня на пів­ден­ному краю Поліської низовини, у межиріч­чі Перги (притока Уборті) і Жерева (притока Ужу, обидві — басейн Дніпра), у пів­нічно-західній частині Житомирської області. Вперше його виділив П. Тутковський, на­звавши Білокоровицько-Топільнянським. Про­стягається у пн.-сх. напрямі майже на 25 км, шир. від 1,5 до 6 км. Це денудаційне останцеве пасмо, під­няте трохи під впливом повільних тектоніч. рухів. Має мʼякі округлі обриси, але поширені також денудаційні форми рельєфу. Під­вищується над прилеглою низовин­но-рівнин­ною місцевістю на 20–25 м. Долиноподіб. зниже­н­ням кряж від­окремлений від Озерянського останця. Макс. висота досягає 213 м. Має плоску вершин­ну поверх­ню, де серед піску часто трапляються уламки та брили овруц. кварцитів і пісковиків. Біля під­ніж­жя кряжу знаходяться важко­прохідні зарості унікал. релікт. рослини — рододендрона жовтого. Складений метаморфованими породами (пере­важно кварцитами), які пере­криті тонким шаром четвертин. від­кладів. Ландшафтні комплекси мають поліські риси. Лежить у зоні радіац. за­брудне­н­ня, викликаного аварією на ЧАЕС.