Білокур Катерина Василівна - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Білокур Катерина Василівна

БІЛОКУ́Р Катерина Василівна (25. 11(07. 12). 1900, с. Богданівка, нині Яготин. р-ну Київ. обл. – 09. 06. 1961, там само) – живописець. Нар. художник УРСР (1956). Незвичайна, «не від світу сього» селянка, яка навчилася читати й писати, самотужки осягла таїни малярства, унікально розкрилася не лише в диво-полотнах, натюрмортах із квітів, а й у літ. талановитих листах, які слала друзям і в офіц. установи. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домаш. полотна; пензлі виготовляла сама зі щетини, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі, різних трав. До 1939 невідома. І тільки лист до співачки О. Петрусенко зрушив справу: її картинами зацікавилися співроб. Полтав. обл. будинку нар. творчості, 1940 організували виставку картин у Полтаві, 1941 – в Києві; того ж 1941 в Полтаві відбулася персон. виставка Б. Після війни її творчою працею опікувалися Центр. будинок нар. творчості, ДМУНДМ та СХУ. Дерева й квіти, овочі й фрукти на картинах Б. мовби проростають і буйно розквітають, або в усій своїй величі й красі то пливуть, то застигають на тлі води чи неба, а то ніби виростають із туману («Квіти в тумані», 1940; «Квіти увечері», 1942; «Цар-колос», 1944; 2-й варіант – 1949). Часом у художниці цвіт і плід зображені водночас (натюрморти «Квіти й овочі», «Бурячок»; обидва – 1959). Усі ці «відхилення» від природ. існування рослин і тварин, «зміщення» зображуваного в часі й просторі потрібні Б. не тільки для симетрії – асиметрії композиц. структур, поєднання кольорів і співвідношення мас, площин, а й для реалізації філос. концепції буття природи й людини. Славу й визнання Б. принесли, окрім названих, полотна: «Берізка», «Квіти за тином» (обидва – 1935), «Берізки увечері» («Жоржини» – 1940), «Польові квіти» (1941), «Квіти на блакитному тлі» (1942–43), «Декоративне панно» (1945), «Буйна» (1945–47), «Привіт, урожаю» (1946), «Колгоспне поле» (1948–49), «Сніданок» (1950), «Квіти й берізоньки увечері» (1950), «Пшениця, квіти, виноград» (1950–52), «У Шрамківському районі на Черкаській землі» (1955–56), «Натюрморт із колоском і глечиком», «Богданівські яблука» (обидва – 1958–59). 1950-і рр. – найплідніший період творчості Б. Вона бере участь у багатьох виставках: 1954 на Міжнар. виставці в Парижі демонструвалися її картини «Цар-колос», «Берізка», «Колгоспне поле», які високо оцінив П. Пікассо. Перші дві в Україну не повернулися – їхня доля невідома. Значну цінність – документ. і літ. – становить епістолярна спадщина Б.: листи до співроб. ІМФЕ, Центр. будинку нар. творчості, мистецтвознавцеві С. Таранущенку, художникам Е. Гурович, М. Донцову, С. Кириченкові, письменникам П. Тичині, Д. Косарикові та ін. проливають світло й на тернистий шлях художниці у мист-во, й на таємні лабіринти її творчості. У НМУНДМ відкрито великий «білокурівський» зал, де зберігаються найкращі її твори. В Яготині, на подвір’ї Картин. галереї, встановлено скульптур. портрет Б. роботи В. Гандзенка. Б. присвячено балет «Катерина Білокур» Л. Дичко (1983). У 1989 запроваджено премію ім. Б. майстрам декор.-ужитк. мист-ва. Відзнято кіно-, телестрічки: «Катерина Білокур» (телевистава, 1980); «Чарівний світ Катерини Білокур» (докум. фільм, 1986); «Катерина Білокур» (біогр. худож. фільм, 1989); «Буйна» (телефільм у 2-х ч., реж.-постановник В. Василенко, в ролі Б. – Р. Недашківська, 1990), «Катерина Білокур» (телефільм, 2000) та повнометраж. фільм «Катерина Білокур. Послання» (реж. О. Самолевська, 2000). Видано 2 книги про Б.: «Я буду художником!» (К., 1995) та «Катерина Білокур очима сучасників» (К., 2000) у дослідж. та опрацюванні М. Кагарлицького.

1977 у с. Богданівка відкрито садибу-музей Б. як філіал Яготин. істор. музею. Музей розташ. у хаті, де 1909–61 жила Б. У садибі зберігаються меблі, художні твори, б-ка, мемор. речі художниці (фарби, пензлі, мольберт та ін.). На тер. садиби 1986 встановлено пам’ятник художниці (скульптор І. Білокур, її небіж), на її могилі – погруддя (скульптор І. Гончар).

Літ.: Катерина Василівна Білокур: Альбом. К., 1959; Катерина Білокур: Альбом. К., 1972; 1975; Яворівський В. Автопортрет з уяви. К., 1981; Білокур Катерина. Листи // Вітчизна. 1982. № 3; Бажан М. Листи про могуття творчості // ЛУ. 1982, 8 квіт.; Новиченко Л. Автопортрет з реальності // Дніпро. 1982. № 12; Кагарлицький М. Квіти – мої діти // Наодинці з совістю. К., 1988; Сарма-Соколовський М. Червона плащаниця: роман-хроніка // Київ. 1997. № 1–4; Кагарлицький М. То ж коли і ким була відкрита Катерина Білокур? // ЛУ. 1998, 3 верес.; Світ Катерини Білокур: Каталог творів колекції Держ. музею укр. нар. мист-ва. Москва, 2000; Катерина Білокур: Фотокнига. К., 2001; «Червоних сонць протуберанці»: Зб. мистецтвознав. і культурол. праць до 100-річчя Катерини Білокур. К., 2001.

М. Ф. Кагарлицький

Стаття оновлена: 2003