Білоскурський Яків Степанович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Білоскурський Яків Степанович

БІЛОСКУ́РСЬКИЙ Яків Степанович (псевд. – Кушнірюк Георгій Гаврилович; 04. 04. 1885, м. Коломия, нині Івано-Фр. обл. – 07.12.1977, Київ) – громадсько-політичний і військовий діяч. Держ. нагороди СРСР. Під час навчання у Коломий. г-зії вступив до підпіл. гуртка, вів соціаліст. пропаганду, брав участь в орг-ції демонстрацій, страйків, за що був заарешт. і виключений із г-зії. Освіту здобув самотужки. Працював коректором львів. г. «Громадський голос». За порадою М. Павлика та Г. Хоткевича для налагодження зв’язків з рос. революціонерами вирушив до Сх. України. Приєднався до орг-ції лівих есерів. 1907 заарешт. у м. Новоград-Волинський за спробу визволити із в’язниці товариша. Засудж. на 10 р. каторги. 1918 вступив до більшов. партії, працював у Ярослав. друкарні. Був слідчим реввійськтрибуналу Пн. фронту рад. армії (1919), заст. голови трибуналу Зх. фронту, головою трибуналу 11-ї армії Кавказ. фронту. Дружив з С. Орджонікідзе. 1924 признач. чл. Військ. колегії Верхов. суду СРСР, брав участь у суд. процесі над есером Б. Савінковим. Голова військ. трибуналу Київ. військ. округу. Під час мас. репресій намагався захистити невин. людей. У вересні 1937 був викликаний чл. Військ. ради цього округу О. Щаденком зі звітом про роботу трибуналу, під час розмови у Б. стався інфаркт та інсульт. Це врятувало його від репресій. Розмовляти й ходити зміг лише через 5 р. У 1944–50 – чл. Верхов. суду УРСР. Був дивізій. військ. юристом СРСР, що відповідало званню генерал-лейтенанта.

Літ.: Від Жовтня до Вересня. Уж., 1990.

П. І. Арсенич

Стаття оновлена: 2003