Білоцерківський державний аграрний університет - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Білоцерківський державний аграрний університет

БІЛОЦЕРКІ́ВСЬКИЙ ДЕРЖА́ВНИЙ АГРА́РНИЙ УНІВЕРСИТЕ́Т – вищий навчальний заклад, що готує спеціалістів для потреб сільського господарства. Розташ. у м. Біла Церква Київ. обл. Засн. 1920 як с.-г. політехнікум, 1931 реорганіз. у Зоовет. ін-т, від 1934 – С.-г. ін-т. Сучасна назва від 1995. Історія ВНЗу бере свій початок від Білоцерків. колегіуму (засн. 1750), який згодом був трансформов. у Білоцерків. г-зію. Навчаються понад 6 тис. студентів із 11-ти спеціальностей і 35-ти спеціалізацій. На 36-х каф. працюють 13 акад., 40 д-рів н. та проф., 179 канд. н., З засл. діячі н. і т. України, 7 засл. працівників освіти та ВШ. Діють магістратура, аспірантура, докторантура, Ін-т післядиплом. навчання кер. і спеціалістів вет. медицини, 3 спеціаліз. вчені ради із захисту канд. та доктор. дис., 5 НДІ, 7 проблем. лаб. (вивчення лейкозу великої рогатої худоби, хвороб молодняку; вет.-сан. експертиз продуктів тваринництва; біотехнології, новіт. методів досліджень), ф-т культури й мист-ва (13 відділ.), 10 наук. шкіл. Є б-ка з фондом 500 тис. книг, інформ. центр, потужна комп’ютерна база, сектор поліграфії (вироб. потужність 600 друк. аркушів на рік), навч.-дослідне госп-во. Наук. дослідж. виконуються на замовлення Мінагропрому, Мін-ва освіти і науки, с.-г. підпр-в. Має угоди з ун-тами США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Австрії, Норвегії, Франції, Польщі про обмін студентами й викл. для навч. та стажування. Працюють 7 самодіял. худож. колективів, яким присвоєно звання народних. За роки існування Ун-т підготував понад 27 тис. фахівців. Ун-т має 7 навч. та 2 лаб.-клін. корпуси, 7 гуртожитків, 1 будинок для малосімейних, 2 студент. їдальні, оздоров. табір для студентів у Криму й спорт.-оздоров. комплекс у Білій Церкві, санаторій-профілакторій. Видає зб. наук. праць «Вісник Білоцерківського державного аграрного університету».

Літ.: Білоцерківський державний сільськогосподарський інститут: Минуле і сучасне. K., 1995.

В. М. Власенко

Стаття оновлена: 2003