Більшовик - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Більшовик

«БІЛЬШОВИ́К» – підприємство машинобудівної галузі промисловості. Засн. 1882 як Київ. ливар. і мех. з-д, від 1888 – АТ «Київ. маш.-буд. і котел. з-д Я. Гретера, Й. Криванека і К°». Золота медаль за парову машину (1896, Нижній Новгород, Росія). Виготовляв устаткування для цукр. пром-сті: парові котли, насоси, центрифуги, бурякорізки, вакуум-апарати тощо. Під час революції 1905–07 був центром заворушень. На його тер. вводяться війська. 1910 помер Й. Криванек. 1917 Я. Гретер продав акції і виїхав за межі України. Під час більшов. перевороту 1917 та воєн. дій 1918–20 з-д як виробник озброєнь став осередком протиборства ворогуючих сил, зазнав руйнації. І лише завдяки насел. робочої Шулявки (околиці Києва), яка вбачала в ньому засіб для влас. існування і виживання, він вцілів від повного знищення. Від 1919 – 1-й держ. Київ. маш.-буд. з-д, від 1922 – з-д «Більшовик». У 20-х рр. з-д брав участь у відбудові флотилії на Дніпрі, цукр. з-дів, елеваторів, мостів через Дніпро, виготовляв продукцію для потреб села. Наприкінці 20-х рр. вироб-во с.-г. техніки переведено до Харкова. Від 1926 на з-ді застосовується електрозварювання. Дослідні роботи зі зварювання металів проводили В. Дятлов, Є. Патон та ін. Зварюв. лабораторія «Б.» стала основою для створення Ін-ту електрозварювання ім. Є. Патона. У 30-і рр. з-д випускав електролізери для одержання важкої води. До серед. 30-х рр. «Б.» став одним із найпотужніших підпр-в Києва й країни, «заводом заводів». Випускав найновітнішу техніку того часу. На його устаткуванні вперше у світі одержано пром. способом синтет. каучук, виготовлено першу в країні автомоб. шину. З-д експортував продукцію, одержував золоті медалі на міжнар. виставках. Його працівники ставали проф., д-рами наук, акад. (К. Ващенко, І. Григор’єв, Б. Грозін, М. Доллежаль, В. Дятлов). 1939 на з-ді розпочато випуск артилер. снарядів. На Уралі, в евакуації (нині з-д «Уралхіммаш», Єкатеринослав, РФ), серед тайги при т-рі від -35° до -40 °С, від 28 лютого 1942 на підпр-ві було налагоджено випуск мінометів калібру 122 мм. 7 листопада 1943 з-д відновив роботу в Києві, 1948 досягнув довоєн. потужностей як підпр-во хім., а згодом полімер. машинобудування. 50–60-і рр. позначені особл. піднесенням. Створено СКБ «Полімермаш», НДПКІ «УкрНДІпластмаш», НВО полімер. машинобудування «Б.» (1-й ген. дир. – П. Костина).

Підпр-во відзначено орденами Леніна (1966) та Жовтн. революції (1982). З-д виготовляв машини, агрегати, автоматизовані технол. лінії для вироб-ва трактор. та автомоб. шин, лінолеуму, кабелів, рукав. плівок, двовісно орієнтов. плівок (магнітофон., кіно-, фото-, рентґенівських), листів, труб, погонаж. і порожнистих виробів із пластмас, полімер. гранул, деревно-полімер. листів та профілів тощо. Серед них – гумозмішувачі, вальці (довж. валків 800 мм та 1500 мм), каландри різних типів і призначення; вулканізатори для відновлення шин, індивід. вулканізатори, форматори, форматори-вулканізатори для виготовлення шин для легкових автомобілів та автобусів (раніше випускалися тільки для вантажних автомобілів), признач, для формування та вулканізації одночасно двох легкових радіал. шин у секторних або дводольних прес-формах, девулканізатори, видувні агрегати, екструдери (МХЧ та МЧТ). На основі застосування унікал. технології (високотемператур. зсувного подрібнення відходів) створ. принципово нові машини – декчери, що виготовляють дрібноперсний девулканізов. порошок, який повертається у вироб-во як повноцінна сировина. Запроваджено технол. лінії для переробки відходів деревини та полімер. відходів, з яких виготовляють деревно-полімерні листи, що застосовуються у буд-ві, для облицювання салонів автомобілів, літаків, вагонів тощо. Уперше в Україні й на теренах СРСР освоєно виготовлення тунелепрохідних комплексів КТ-6, 2А2А для механізов. буд-ва тунелів із водонепроникним опорядженням, для буд-ва метрополітенів і ескалаторів метро та міжповерхових ескалаторів, ін. техніки. До 90-х рр. 20 ст. з-д був беззапереч. лідером у галузі полімер. машинобудування та створення багатотоннаж. устаткування великих одинич. потужностей в СРСР та країнах соціаліст. співдружності, однак не мав самост. виходу на світ. ринки. Експорт організовувався «Техмашекспортом». 1993–95 з-д «Б.» перебував на межі банкрутства. 1994 на базі підпр-ва створ. ВАТ з однойм. назвою. 1996 зменшився обсяг вироб-ва продукції. Від 1997 почалося щорічне нарощування обсягів вироб-ва, удосконалення традиц. продукції за спеціалізацією, створення нової техніки, розширення ринків збуту продукції в країни СНД, Австрію, Німеччину, Данію, Угорщину, Китай, Кубу, США, Індію, Шрі-Ланку. З-д зберіг спеціалізацію й утримує монополію з осн. видів продукції на тер. колиш. СРСР, з окремих видів конкурує з Німеччиною, США, Японією. 2001–02 з-дом осовоєно випуск 13-ти видів нової продукції, яку раніше завозили з-за кордону. Кількість працюючих – понад 1700 осіб. Дир. – В. Політикін (від 2000).

У грудні 1922 засн. заводську г. «Мартен» (від 1951 – «Б.», від 1953 – «Машинобудівник»), де друкуються статті рос., укр., чес., польс. мовами, від 1932 – українською. 1932 Ін-т мовознавства записував на з-ді лексич. матеріал з метою вивчення мови робітників, укладання словників. Створ. літ. гурток, газета публікує твори заводчан, якими цікавилися М. Рильський та П. Тичина. 1923 створ. хорову капелу з-ду, 1929–36 спорудж. Палац культури з-ду, де організовано б-ку худож. літ-ри. При з-ді комплектується б-ка наук.-тех. літ-ри. 1968 при Палаці культури Д. Соловйов та К. Колісник заснували Музей історії з-ду «Б.». Про з-д Ю. Бедзик написав роман «Блакить» (К., 1973; рос. перекл. – Москва, 1976), на основі якого у цехах підпр-ва знято однойм. двосерій. фільм; С. Плачинда створив документ. повість «Взяти на себе» (К., 1981); М. Гараєва – п’єсу «Господиня», прототипом гол. героїні якої стала Н. Марченко – робітниця чавуно-ливар. цеху (постановка на сцені Київ. держ. академ. театру рос. драми ім. Лесі Українки).

Літ.: Ленкеев Е. С., Тюрменко Я. Г. Чем был и чем стал наш завод. К., 1940; Бондар Т. Д., Давидова Н. Д. та ін. Завод «Більшовик». К., 1967; Лебедь Г. М., Скляренко Е. М., Соловьев Д. Г. Люди и годы завода «Большевик». К., 1982.

Г. М. Лебідь

Стаття оновлена: 2003