Біляшівський Микола Федотович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біляшівський Микола Федотович

БІЛЯШІ́ВСЬКИЙ Микола Федотович (12(24). 10. 1867, м. Умань, нині Черкас. обл. – 21. 04. 1926, Київ, похов. у Каневі) – археолог, етнограф, мистецтвознавець, громадський діяч. Батько Миколи, дід Бориса Біляшівських. Акад. УАН (1919), почес. чл. Укр. AM (1918). Дійс. чл. Т-ва Нестора Літописця при Ун-ті св. Володимира (1887), Одес. істор. (1890), московських археол., нумізмат. та геогр. т-в (1891), НТШ у Львові (1909). Закін. паралельно юрид. ф-т Ун-ту св. Володимира (1890; слухав лекції з історії В. Антоновича та А. Прахова), Новорос. ун-т в Одесі (1891) і природн. ф-т Моск. ун-ту (1892–93). 1891 працював у Київ. суді, 1892–93 – у Моск. архіві Мін-ва юстиції та музеях міста, від 1894 – зав. архіву фінанс. упр. царства Польського при Варшав. казен. палаті, згодом у Київ. політех. ін-ті. Чл. ред. ж. «Киевская старина» (1899–1901) та гол. ред. «Археологіческой летописи Южной Россіи» (1903–05). У 1890–1917 записав багато нар. пісень різних жанрів, загадок, прислів’їв і приказок, легенд і переказів, вертеп. драм тощо, уклав укр.-рос. діалектні словники волин. говірок. Один із фундаторів, а також дир. (1902–23) Київ. міськ. худож.-пром. музею, колекції якого стали основою ниніш. Нац. худож. музею України та низки київ. музеїв. Засн. і кер. Київ. кустар, т-ва (1906), інспектор кустарно-пром. шкіл Київщини. 1906 Б. обрано депутатом 1-ї Держ. думи Росії, де він був одним з ініціаторів створення «Укр. клубу». Від квітня 1917 – чл. ЦР. У березні 1917 признач. комісаром з охорони пам’яток Київ. губ., від вересня цього ж року очолив відділ музеїв і охорони пам’яток Ген. секретаріату. Після 1919 – керівник етногр. секції відділу мист-в Нар. комісаріату освіти УРСР. Працював у Кабінеті укр. мист-ва, Етногр. комісії АН УРСР, Етногр. т-ві України. Зробив знач. внесок у розвиток музей. справи та охорони пам’яток старовини. Автор проекту 1-го закону України про охорону пам’яток історії, культури й мист-ва (1918), склав програму створення нац. і регіон. музеїв, музей. реформи в Україні. Фундатор істор.-краєзнав. музею Волині в м. Городок Рівнен. обл. (нині краєзнав. музей). Сприяв формуванню в Києві Рос. картин. галереї, Музею зх. та сх. мист-ва. Один із засн. Київ. т-ва охорони пам’яток старовини та мист-ва (1910). Брав активну участь в орг-ції кустарно-пром. виставок Південної Росії (1906, 1909, 1911), худож. виставок передвижників, художників «Мира искусств», мист. об’єднань Одеси та Києва; виставок картин М. Реріха (1908), творів Т. Шевченка, М. Врубеля (обидві – 1911), А. Маневича (1914), «Народне мистецтво Буковини та Галичини» (1917), Г. Нарбута та «Українські народні килими» (обидві – 1921), «Всеукраїнська виставка друку» (1923), «Межигірський фаянс і порцеляна» (1925). 1917–19 актив. учасник орг-ції дренаж. робіт навколо Андріїв. церкви, створив комісію у справах дослідж. та реставрації Софій. та Військ.-Микільського соборів, обстежував пам’ятки культової арх-ри Києва, які були ушкоджені під час штурму міста військами М. Муравйова. Один з організаторів Нац. зразк. театру (1917), був його консультантом із мистец.-етногр. питань. Досліджував пам’ятки кам’яного, мідного та бронз. віків, Київ. Русі та пізнього середньовіччя, традиц.-побут. культуру та професійне мист-во України 15–20 ст. Вперше провів археол. дослідж. дюнних стоянок в Україні й узагальнив знахідки неолітич. доби переважно з Серед. Подніпров’я. Сформулював тезу про консервативність традиції давньорус. нар. культури та її органіч. зв’язок із насел. Подніпров’я наступ. істор. епох.

Пр.: Монетные клады Киевской губернии. К., 1889; Раскопки на Княжей горе в 1891 г. // КС. 1893. № 1; Расходы Речи Посполитой на козацких послов // Там само. 1897. № 6; Дюнные стоянки неолитической эпохи на берегах реки Западного Буга в среднем его течении // Тр. 11-го археол. съезда в Киеве. Москва, 1901. Т. 1; The peasant art of Litle Russia (the Ukraina) // Peasant art in Russia. London, 1912; Дещо про українську орнаментику // Сяйво. 1913. №3.

Літ.: Грушевський М. М. Ф. Біляшівський: Некролог // Україна. 1926. № 2–3; Багалій Д. І. Записка про наукові праці М. Т. Біляшевського // Зап. істор.-філол. відділу ВУАН. 1926. Т. 9; Єфремов С. М. Ф. Біляшівський на громадській роботі // Там само; Винницький А. Микола Теодотович Біляшівський, його життя і музейна робота // Там само; Бородін В. С. З нових додаткових матеріалів про долю літературної та образотворчої спадщини Шевченка на початку 20 ст. (З архіву М. Ф. Біляшівського) // Зб. праць ювілей. 13-ї шевчен. конф. К., 1965; Кілієвич С. Р. Академік М. Ф. Біляшівський – засновник Державного історичного музею УРСР // Архіви України. 1967. № 6; Адаменко А. Г. Материалы личного архива Н. Ф. Беляшевского: 1867–1926 гг. // Рукопис. фонды ЦНБ им. В. И. Вернадского АН УССР. К., 1989; Листування: М. Ф. Біляшівський – Ф. К. Вовк // Старожитності Південної України. 3., 2002. Вип. 8; Примак А. Ф. Микола Федотович Біляшівський, (1867—1926): Біобібліогр. покажч. К., 2009.

Б. Б. Біляшівський

Стаття оновлена: 2016