Бакай Микола Микитович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бакай Микола Микитович

БАКА́Й Микола Микитович (10. 04. 1862, м. Гадяч Полтав. губ. – 14. 01. 1927, м. Томськ, РФ) – історик, архівіст. Закін. Харків. ун-т (1888). Від 1888 – викл., згодом дир. Краснояр. чол. г-зії. Працював у г-зіях Іркутська й Томська. У квітні 1888 на засіданні Істор.-філол. т-ва прочитав реферат «Про полонізацію Сіверщини й Полтавщини в 15– 16 ст.» як вступ до своєї наук. праці про полонізацію цих тер. у 17–18 ст. Досліджував архіви Якутії, Іркут. й Томської губ., збирав і вивчав документи про перебування в Сибіру декабристів, петрашевців, М. Бакуніна, М. Чернишевського та ін. 1919– 20 – секр. і чл. істор.-етногр. відділу Ін-ту дослідження Сибіру. Від листопада 1920 – зав. Томського губ. архіву, одночасно – проф. Томського ун-ту. З його ініціативи при ун-ті діяли курси підготовки архів. кадрів (1921). У 1925 підготував до публікації спогади селян Сх. Сибіру про декабриста М. Луніна, статтю про декабриста І. Якушкіна та ін. На основі архів. документів виголошував доповіді на теми культур. минулого Сибіру (зокрема «Перші академіки як історики Сибіру», «Академія наук і минуле Сибіру», «Роль декабристів у культурному піднесенні Сибіру»). Автор бл. 40 наук. праць, зокрема з укр. історії. Брав участь в описі документів Малорос. колегії 18 ст. Виявив невідомі частини Румянцевського опису Малоросії по Зіньків. та Полтав. полках.

Пр.: О составлении переписных книг городов Мангезии и Туруханска во второй половине 18 в. Б. м. р.; К истории колонизации Левобережной Украины в 15–16 в. Б. м. р.; Любопытный сборник документов в Гадяче // КС. 1884. № 12; Городничий и св. пятница. К истории народных суеверий // Там само. 1885. № 12; Уцелевшие остатки архива К. Г. Разумовского // Там само. 1886; Поездка гетьмана. К. Г. Разумовского в Батурин и Козелец. 1888; Южнорусский дворянин 18 в. // КС. 1895; Значение сельской громады в судебном процессе конца 17 в. 1896.

Літ.: Муравйова Л. М. М. Бакай та його роль в організації архівної справи // Архіви України. 1970. № 6; Венгеров.

П. П. Ротач

Стаття оновлена: 2003