Бакалавр - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бакалавр

БАКАЛА́ВР (лат. baccalaureus, від baccalarius – старший студент) – один з освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки фахівців з вищою освітою. Б. називають особу, яка здобула базову вищу освіту, фундам. й спец. уміння та знання, достатні для виконання завдань і обов’язків (робіт) на первинних посадах у певному виді діяльності. Освітньо-профес. програма підготовки Б. реалізується ВНЗами 2–4 рівнів акредитації. Термін навчання Б. визначається програмою і не перевищує 4-х р. По закінченні фахівець отримує диплом Б. з зазначенням напряму підготовки (напр., історія, філологія). За рівнем підготовки Б. посідає місце після молодшого спеціаліста (далі – спеціаліст та магістр). До 1869 у духов. академіях Рос. імперії слово «Б.» вживали на позначення звання, що відповідає сучас. доцент. Від 13 ст. на богослов. ф-ті Париз. ун-ту, а згодом і в ін. ВНЗах Б. – академ. ступінь. У 15 ст. бакалаврат надавали студентам, які склали перший іспит, потрібний для досягнення вищих ступенів – магістра і д-ра. Згодом назва «Б.» всюди означала 1-й ступ. по закінченні богослов. чи ін. ф-ту. В деяких нім. ун-тах за бакалавратом присуджували докторат. В єзуїт. школах Б. називали вчителя, а в Україні частіше вживалася форма «бакаляр» і означала учня або дяка-вчителя. У давніх духов. академіях ступінь Б. відповідав кандидатові ун-ту, а в Росії був замінений згодом назвою ад’юнкт-професора. У старовин. і деяких сучас. зх.-європ. ін-тах, насамперед у Великій Британії, Б. – найнижчий учений ступінь. У сучас. амер. вищих школах ступінь Б. одержують студенти по закінченні 4-річ. коледжу, за Б. йде магістер. ступінь, а потім – докторський.

Літ.: Алексюк A. M. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія. К., 1998.

В. І. Кузьменко

Стаття оновлена: 2003