Балаян Роман Ґурґенович

БАЛАЯ́Н Роман Ґурґенович (15. 04. 1941, с. Неркін-Оратаґ Нагірно-Карабаської автономної обл., Азербайджан) — кінорежисер, сценарист, продюсер. Академік АМУ (2001). Член НСКІнУ (1977). Заслужений діяч мистецтв УРСР (1990). Народний артист України (1997). Повний кавалер ордена «За заслуги» (2001, 2008, 2016), орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (2020). На­вчався в Єреванському художньо-театральному ін­ституті (1962–64), закінчив Київський ін­ститут театрального мистецтва (1969; курс Т. Левчука). Працював статистом драматичного театру ім. М. Горького (м. Степанакерт, Азербайджан, 1959–61); від 1970 — на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка; від 1996 — директор студії «Ілюзіон фільмз». По­становник 10-ти повнометражних ігрових фільмів, 2-х телеви­став («Хто боїться Вірджинії Вульф», 1991, «Анфіса», 1992; обидві — «Останкіно», РФ). Випустив короткометражну стрічку «Злодій» (1969, за оповіда­н­ням М. Черемшини, На­вчальна кіностудія Київського ін­ституту театрального мистецтва) і д/ф «Анатоль Петрицький» (1970, «Укркінохроніка»), «Ніч у музеї Параджанова» (1998, «Ілюзіон фільмз»). Екранізував пере­важно класичні сюжети російської літератури, акцентуючи увагу на виявах самотності людини: «Каштанка» (1975), «Поцілунок» (1983) за А. Чеховим, «Від­людько» (1977), «Леді Макбет Мценського повіту» (1989, «Мосфільм», спів­автор сценарію), «Перше коха­н­ня» (1994, Росія, студія «Острів», ФРН, «Ін­нова-фільм») за І. Тургенєвим. Стрічку «Бережи мене, мій талісмане...» (1986) того ж року нагороджено головним призами «Золоте плато» на Між­народному кінофестивалі в Авел­ліно (Італія) та Ґран-Прі «Золотий тюльпан» на Між­народному кінофестивалі в Стамбулі. Картину Б. «Філер» (1987) від­значено на Між­народному кінотижні у Вальядоліді (Іспанія, 1988; приз О. Янковському за найкращу чоловічу роль), фільм «Польоти уві сні та наяву» (1982) — Державною премією СРСР (1987). Для його творчості характерні глибоке проникне­н­ня у внутрішній світ героїв, мотиви морального вибору й від­повід­альності людини перед собою та су­спільством («Два місяці, три сонця», 1998, головний приз «Сталкер» на Між­народному кінофестивалі з прав людини у Москві, 1999); висока культура режисури; вмі­н­ня бачити й від­чувати основне зав­да­н­ня створюваного фільму; вдумливе, дбайливе ставле­н­ня до першоджерела, прагне­н­ня пере­дати дух твору, його атмо­сферу й водночас чітко виявити власну позицію, своє баче­н­ня подій.

Завантажити статтю