Кохан Олексій Кузьмович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Кохан Олексій Кузьмович

КО́ХАН Олексій Кузьмович (01. 03. 1947, Київ) – графік. Син К. Кохана і П. Депутатової, батько Я. Кохана. Засл. художник Укра­їни (2007). Премія всеукр. конкурсу на кращий ескіз Великого держ. герба України (1996). Чл. НСХУ (1983). Закін. Київ. худож. ін-т (1971; майстерня Т. Лящука, викл. С. Грош, О. Сиротенко, К. Трохименко). Від 1984 – автор, від 1999 – гол. художник ж. «Перець» (Київ). Співпрацював із вид-вами «Веселка», «Мистецтво», «По­літвидав Укра­їни», «Пе­даго­гічна думка», «Мар­ка України», студією «Укрдіафільм», твор.-вироб. майстернею СХУ «Агітплакат» (усі – Київ), вид-вом «Світ» (Львів). 1976–80 виконав понад 600 малюнків для передачі «Сатиричний об’єк­тив» Укр. телебачення. Учасник віт­чизн., зарубіж. мист. виставок та конкурсів карикатур від 1969. Персон. – у Києві (2009). Осн. галузі – станк. і книжк.-журнал. графіка, граф. дизайн. Для творчості К. притаманні м’який гумор, ліризм, життєрадісна фан­тазія і щира любов до рідної зем­лі. Спів­автор Малого держ. гер­ба України (1992). Автор прапо­ра прикордон. кораблів України, розробив символіку для низки р-нів і міст України. Чл. Укр. геральд. т-ва (1992). Опублікував статті з проблем геральдики у віснику т-ва «Знак»: «Проект гер­ба Києва» (1993, № 2), «Проект київської геральдики» (1993, № 4), «Комплексна розробка військо­вої символіки» (1995, № 19), «Герб і прапор Переяслав-Хмельниць­кого району» (2002, № 27), «Герб і прапор Тетіївського району» (2003, № 31). Окремі роботи зберігаються у Музеї книги та друкарства (м. Острог Рівнен. обл.), Музеї гетьманства (Київ).

Тв.: графіка – «Слава козацьким спів­цям-бандуристам», «Видатний кобзар Остап Вересай. 1803–1890» (обидва – 1971), «Виростили колосок, а звітують про мішок» (1984), «Не марнуй життя!» (1987), «Повернімо українській мові літе­ру “ґ”» (1989), «Боже Великий, Єдиний, нашу Вкраїну храни. 22 січня – День Соборності України» (1991), «Тут був Вася...» (1995); іл. – до кн. «Хатка бджіл­ки золотої» Б. Списаренка (1981), «Не грусти, дубок» М. Кацева (1987), «Равлик-муравлик» В. Вітька (1988), «Йшла ворона по перону» Л. Повх, «Весела абетка» Н. Забіли (обидві – 1989), «Іван­ко, Ігор та Василько» Л. Голоти (1990), «Веселе місто Алфавіт» Т. Коломієць (1991; 2000), «Золото України» І. Жука (1995), «Українська абетка» (1996; 2005), «Хазяйство. Українська народня пісня в записі Олени Пчілки» (1998), зб. повістей «Пес іде в світ» К. Нестлінґер (2005), «Сто грам для зайця» Б. Поліщука (2009), «Олігарх у пеклі» А. Музичука (2013; усі – Київ), «Історія українського війська» (Л., 1996); пошт. марки – «85 років з часу проголошення об’єд­нання УНР і ЗУНР в єдину соборну незалежну державу», «50 років членства України в ЮНЕСКО» (обидві – 2004).

Літ.: Коскін В. Олексій Кохан: «Ка­­рикатура – це збільшуване дзеркало» // ДУ. 2007, 20 берез.; 25 років разом із «Перцем». Олексій Кохан: Виставка карикатур: Буклет. К., 2009.

Г. М. Юхимець

Статтю оновлено: 2014