КОЛ­ЛОНТА́Й Олександра Михайлівна (19(31). 03. 1872, С.-Пе­тербург — 09. 03. 1952, Москва) — більшовицька діячка, дипломат. Походила з козацько-дворянського роду Домонтовичів із Чернігівщини. Отри­­ма­ла домашню освіту. Від 1890-х рр. брала участь у соціа­­лістському русі. Піс­ля революційних подій 1905–07 виїхала за кордон, спів­працю­­вала із соціал-демократичними партіями й організаціями низки європейських країн. 1915 при­єд­налася до більшовиків. Після Лютневої революції 1917 повернула­­ся до Петро­­града (нині С.-Пе­тер­­бург). Вела активну більшовицьку агітацію серед робітників, солдат і матросів, за­кликала до збройного пов­ста­н­ня, про­пагувала ідеали «вільного ко­ха­н­ня» (пере­бувала у цивільному шлюбі із П. Дибенком). У жовтні 1917 стала наркомом державної опіки РСФРР, 1918 на знак протесту проти під­писа­н­ня Брестського мирного договору залишила посаду. Від 1919 — начальник політвід­ділу Задні­провської дивізії Червоної армії, нар­ком пропаганди й агітації Кримської РСР. За наполяга­н­ням В. Леніна при­значена наркомом пропаганди та агітації УСРР. На­передодні всту­­пу до Києва військ С. Петлюри виїхала до РСФРР. Від 1920 — завідувач жіночого від­ділу ЦК РКП(б). Вхо­­дила до так званої робочої опозиції, пред­ставники якої ви­ма­гали пере­дати управлі­н­ня народним господарством професійним спілкам. Перша у світі жінка-по­­сол: 1923–26 і 1927–30 — у Норвегії, 1926–27 — у Мексиці, 1930–45 — у Швеції. Член радянської делегації у Лізі Націй, 1944 — посередниця у пере­говорах щодо виходу Фінляндії з вій­ни. На її честь на­звано малу планету, низку вулиць у містах СРСР.