Батрахологія

Визначення і загальна характеристика

БАТРАХОЛО́ГІЯ (від грец. βάτραχος — жаба і …логія) — роз­діл зоології, обʼєктом дослідже­н­ня якого є пред­ставники класу земноводних, або амфібій. Б. тривалий час ви­вчали як складову герпетології. Але слушнішим є по­гляд на Б. як на окрему науку, що має власні обʼєкт і методи дослідже­н­ня. Б. роз­вивалася по­етапно, спочатку були ви­значені обʼєкти дослідж. і зʼясовані їхні від­мін­ності від ін. пред­ставників тварин. світу. На 2-му етапі від­булося на­громадже­н­ня знань щодо обсягу цієї групи тварин, їх різномані­т­тя, пошире­н­ня, особливостей екології тощо. Особливостями 3-го етапу стало встановле­н­ня внутр. структури й родин. звʼязків між окремими угрупова­н­нями в межах цієї групи, ви­значе­н­ня походже­н­ня остан­ніх або їхніх пред­ставників. Сучас. етап (4-й) характеризується від­кри­т­тям низки заг.-біол. закономірностей в процесі ви­вче­н­ня цих тварин. Ви­значе­н­ня цих етапів є до певної міри умовним, оскільки заг. роз­виток науки стимулював появу нових, додаткових напрямів дослідж. земноводних.

Перше батрахол. дослідж. здійснив у серед. 16 ст. швейцар. дослідник К. Ґес­снер (ві­дома його праця «Historia Animalium» — «Історія тварин», в 5-ти т.), який описав місце пошире­н­ня, фіз. характеристики, викори­ста­н­ня амфібій і деяких плазунів. Інша робота, обʼєктом дослідж. якої також були амфібії, зʼявилася завдяки створен­ню колекцій різних природ. обʼєктів гол­ланд. купцем А. Себою. Першу його колекцію купив рос. цар Петро І, пізніше на її основі почалося створе­н­ня зоол. колекцій РАН. Не­вдовзі Себа зібрав другу колекцію. Опис цих 2-х колекцій він зробив у 4-х випусках «Locupletissimi Rerum Naturalium Thesauri», що містили також багато ілюстрацій амфібій натурал. роз­мірів. Не­зважаючи на те, що текст базувався не на наук. біномінал. на­звах тварин (таку систему найменувань за­пропоновано пізніше), багато авторів, які згодом описували нові види тварин, використовували ознаки, які від­значив іще Себа. Становле­н­ня Б. як науки повʼязане з обʼ­єд­на­н­ням в одну групу тварин за схожими ознаками й на­да­н­ням їм статусу окремого класу — амфібій (Amphibia). Це здійснив автор «Systema Naturae» («Система природи», 1735) К. Лін­ней, але назву класу Amphibia він подав офіційно тільки в її 10-му ви­дан­ні. Водночас до цього класу він помилково зараховував також тварин, які за своїми анатомо-морфолог. особливостями дуже від­різняються від амфібій (плазуни, деякі риби). На­ступний помітний крок у роз­витку Б. зробив Й. Лауренті, який 1768 видав тези дис. «Specimen Medicum, Exhibens Synopsin Reptilium Emendatam cum Experimentis circa Venena». Ця робота присвячена огляду пред­ставників двох класів — амфібій та рептилій (за винятком черепах). На від­міну від К. Лін­нея, який роз­глядав у «Systema Naturae» тільки десять рядів амфібій та рептилій, Й. Лауренті описав уже 30. Він також за­пропонував для декількох родів амфібій назви, які використовуються й досі: Bufo (ропухи), Hyla (квакші), Salamandra (саламандри). Помітні кроки у виділен­ні обʼєктів досліджень Б. здійснено у 1799– 1825, коли було чітко вказано на ознаки, які від­різняють амфібій від плазунів. Цей по­гляд на само­стійність земноводних як окремого класу тварин зоологи остаточно сприйняли після праць І. Мюл­лера і Т. Гекслі. Не­зважаючи на від­несе­н­ня земноводних та плазунів до різних класів, через певну традиційність по­глядів спеціалістів при ви­вчен­ні земноводних ви­вчали також плазунів. Зна­н­ня щодо обсягу кожного класу, його структури, чисельності видів, їх пошире­н­ня концентрувалися здебільшого у провід. музеях природн. історії — в Парижі й Лондоні. На матеріалах цих музеїв під­готовлено кілька зведень. Так, А. Дюмерель і Ж. Біброн видали 9 вип. «Erpétologie Générale ou Histoire Naturelle Compléte des Reptiles» («Загальна герпетологія, або Повна історія земноводних») з описом 1393-x видів амфібій та плазунів, їх анатомією, фізіологією, систематикою. У Лондоні опис колекцій Британ. музею природн. історії зробив Дж. Ґрей, який 1850 на­друкував каталог колекцій амфібій музею; А. Ґюнтер 1858–59 видав «Catalogue of the Batrachia Salientia» («Каталог без­хвостих амфібій»), де описав без­хвостих амфібій з колекцій музею, а ще пізніше Дж. Буленжер на­друкував нове ви­да­н­ня каталогу в 9-ти випусках, де описав 8469 видів амфібій та плазунів.

У 18 ст. почався роз­виток батрахол. і герпетол. дослідж. у Рос. імперії. 1814 зроблено першу спробу скласти повний список земноводних Рос. імперії (П. Пал­лас). Першим спец. ви­да­н­ням, у якому по­дано результати батрахол. досліджень, була «Естествен­ная история губерний Киевского учебного округа. Животные земноводные» К. Кес­слера. Однак засн. цих наук у Рос. імперії вважається А. Штраух, який 1879 очолив Зоол. музей Імператор. С.-Петербур. АН. Його найві­доміші праці присвяч. опису колекцій амфібій і плазунів Центр. Азії, які зібрав ві­домий мандрівник М. Пржевальський. Із цієї про­блематики ві­дома також праця у 5-ти вип. Я. Бедряги «Die Lurchfauna Europaʼs» (1896–97), у якій зроблено опис жаб і саламандр.

Початок наук. карʼєри ін. ві­домого зоолога О. Нікольського так само повʼязаний із Зоол. музеєм С.-Петербурга, де він обі­ймав посаду завідувач від­ділу герпетології (від 1903 — проф. Харків. університету; від 1919 — академік УАН). Під­готував повні ви­да­н­ня з видового складу амфібій та плазунів, їх роз­по­всюдже­н­ня, екології. 1891 ви­йшла його перша праця, присвячена амфібіям та плазунам Криму. 1899 О. Нікольський опрацював зоол. колекції з Турке­стану О. Федченка і видав «Herpetologia Turanica», 1905 і 1913 під­готував вид. «Herpetologia Rossica» і «Herpetologia Caucasica». Але його найві­домішими працями стали фауніст. дослідж. плазунів і амфібій, на­друковані в серії «Фауна Рос­сии и со­предельных стран». Дві перші моно­графії ви­дано 1915 і 1916, а остан­ню, присвячену амфібіям,– 1918 (усі пере­кладено англ. мовою, 1962–64).

В Україні перші наук. праці з Б. під­готував М. Шарлемань, який видав метод. посібник «Як збирати плазунів та земноводних» (1932) та «Зоогео­графію УРСР» (1937). У цей час проводяться дослідж. амфібій та плазунів окремих регіонів України, зокрема степ. України та Молдови (О. Браунер), Криму (І. Пузанов). Водночас тривав роз­виток батрахол. дослідж. в ін. країнах світу. Л. Стейнеґер виділив кілька окремих родів амфібій (хво­статі жаби Ascaphus, саламандри Typhlomolge, Typhlotriton та ін.), видав моно­графію «Herpetology of Japan and Adjacent Territory» («Герпетофауна Японії та прилеглих територій», 1907), роз­робив у спів­авт. з Т. Барбуром класифікацію пн.-амер. амфібій і плазунів та ін. У Китаї ви­дано «Chines Amphibians: Living and Fossil Forms» («Амфібії Китаю: сучасні та викопні форми», А. Борінґ), у Пн. Америці — «Frogs, Toads and Salamanders of Eastern Canada» («Жаби, ропухи та саламандри Східної Канади»), «Check-list of the Amphibians and Reptiles of Canada and Alaska» («Пере­лік видів амфібій та плазунів Канади й Аляски»; обидві — Е. Лоджер); у Бразилії та Колумбії — «Frogs of Southeastern Brazil» («Жаби пів­ден­но-східної Бразилії»), «Frogs of Colombia» («Жаби Колумбії»; обидві — Д. Кохран); у СРСР — «Стислий ви­значник плазунів та амфібій СРСР» П. Терентьєва та С. Чернова (перше ви­да­н­ня українською мовою). В Європі на цей час зʼявляється декілька фундам. зведень з фауніст. списків тварин цих груп, під­готовлених на основі дослідж. Р. Мертенса, Л. Мюл­лера та Г. Вермуха. У 20– 50-х рр. роз­виваються нові під­ходи у батрахол. дослідж., повʼязані з викори­ста­н­ням статист. методів опрацюва­н­ня матеріалів і ви­вче­н­ням структур на субклітин­ному рівні для ви­значе­н­ня таксономіч. ваги ознак і виріше­н­ня про­блем у галузі систематики амфібій (П. Терентьєв «Систематика рода Жаба с биометрической точки зрения»). Цей період характеризується ви­вче­н­ням хромосом. наборів амфібій для виріше­н­ня багатьох заг.-біол. про­блем у галузі Б. (походже­н­ня окремих груп амфібій, встановле­н­ня їхніх родин. звʼязків, системат. статус). Згодом починають проводити дослідж. на рівні ви­вче­н­ня ДНК, що давало змогу встановити філогенію всієї групи.

Дослідже­н­ня земноводних та плазунів на території України в цей період присвячені фауні цих тварин в окремих регіонах або окремим видам (праці В. Самоша, Н. Полушиної, Ф. Страутмана, Л. Хозацького, К. Татаринова та ін.). Необхідно від­значити появу 1959 зведе­н­ня про земноводних та плазунів України В. Таращука в серії «Фауна України», моно­графій М. Щербака «Земноводные и пресмыкающиеся Крыма» (1966), «Земноводные и пресмыкающиеся Украинских Карпат» (1980, у спів­авт. з М. Щербанем). Пізніше знову роз­гортаються регіонал. дослідже­н­ня: у степ. частині лів­обережної (Т. Котенко) та прав­обережної (С. Таращук) України, бас. р. Пів­ден­ний Буг (Г. Гончаренко), в Укр. Поліс­сі (С. Заброда), у серед. частині бас. Дні­пра (В. Булахов, Н. Кон­стантинова, Ю. Бобильов). Укр. вчені роз­ширюють межі своїх фауніст. досліджень. Широке ви­вче­н­ня мінливості зовн. морфол. ознак ропух Палеарктики й дослідж. їхніх хромосомних наборів дало змогу Є. Писанцю (1978–79) встановити існува­н­ня в цьому регіоні нового виду без­хвостих амфібій (Bufo danatensis), які характеризувалися збільшеним удвоє тетраплоїдним набором хромосом. Роз­виток нового методу дослідже­н­ня (метод гібридизації), за­пропонов. В. Блейром (1972), у по­єд­нан­ні з широким за­стосува­н­ням електрофоретич. дослідж. (В. Меж­жерін), допоміг зʼясувати шляхом поліплоїдії не­звичайний спосіб походже­н­ня цього виду.

Остан­нім часом наук. дослідж. з Б. характеризуються роз­біжністю думок. Більшість дослідників продовжують ви­вчати фауну цих тварин у межах окремих регіонів або груп (родин, родів, видів). Зʼявилися нові методи батрахол. дослідж.: ви­вче­н­ня електрофоретич. мінливості, специфіки хромосом. наборів, порівня­н­ня обсягу ДНК, за­стосува­н­ня гібридизації між різними популяц. групами або видами, аналіз соно­грам шлюбних пісень. Ці методи прислужилися укр. ученим у від­крит­ті нових видів земноводних (Bufo danatensis Pisanetz, Rana terentievi Mezhzherin, Bufo shaartusiensis Pisanetz, Mezhzhewrin, Shcherbak та ін.), а також виявлен­ню існува­н­ня серед земноводних видів гібридоген. походже­н­ня, що спонукало до пере­гляду традиц. по­глядів на шляхи видо­утворе­н­ня в цілому.

Сучасний стан Б. у світі характеризується значним роз­витком і посиле­н­ням інтенсивності за­стосува­н­ня статист. методів обробки матеріалів для зʼясува­н­ня питань походже­н­ня окремих груп амфібій, їхніх філогенет. і родин. звʼязків. Наслідком такого під­ходу стала поява цілої низки праць, таких як: «Geographic variation in toads Bufo bufo complex from the Near East, with a description of a new subspecies» Maцуї («Гео­графічна мінливість ропух Bufo bufo complex Далекого Сходу з описом нового під­виду», 1986), «Taxonomy and evolution of the European frown frogs» Meнсi («Таксономія і еволюція європейських бурих жаб», 1992). Роз­робляються і впроваджуються конкретні заходи щодо охорони земноводних, зокрема занесе­н­ня окремих видів до Червоної книги України.

Літ.: Терентьев П. В. Герпетология. Учение о земноводных и пресмыкающихся. Москва, 1961; Щербак Н. Н. Земноводные и пресмыкающиеся Крыма. К., 1966; Його ж. Фауна и систематика земноводных и пресмыкающихся // Развитие биологии на Украине. Т. 3. Развитие зоологических и гидробиологических ис­следований, морской биологии, физиологии и биохимии человека и животных, генетики животных, криобиологии, радиобиологии, молекулярной биологии и вирусологии за годы Советской власти. К., 1985; K. Adler. Contributions to the history of herpetology // Society for the study of amphibians and reptiles. Issued to commemorate the I World Congress of Herpetology. Caunterbery, 1989; Кузьмин С. Л. Земноводные бывшего СССР. Москва, 1999.

Є. М. Писанець, О. М. Писанець

Завантажити статтю