Батурин - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Батурин

БАТУ́РИН – селище міського типу Бахмацького району Чернігівської області. Знаходиться на лівому березі р. Сейм, за 25 км від залізнич. ст. Бахмач та за 170 км на Зх. від обл. центру. Пл. 9,07 км2. Через Б. проходить автомагістраль Київ – Москва. Насел. 3078 осіб (2001, складає 78,5 % до 1989), з яких переважна більшість – українці. У давньорус. літописах поселення на місці Б. згадується під назвою «Чорне городище». Від 11 ст. належало чернігів. князям Ольговичам. Зазнавало числен. нападів печенігів та половців, згодом монголо-татар. навали 1239. На поч. 14 ст. – під владою Великого князівства Литовського, 1618 відійшло до Польщі. 1625 закладено Батурин. фортецю, біля якої виникло м-ко, заселене переважно українцями. Назва міста походить від слова «батура», що означає «башта, фортеця, містечко». Б. був значним польс. форпостом, який захищав порубіжні території. 1648–54 мешканці м-ка взяли активну участь у визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Козаки звільнили Батурин. фортецю від польс. шляхти й утворили Батурин. сотню, яка 1648 ввійшла спочатку до складу Черніг., а 1649 – Ніжин. полку. У 1654 Б. отримав статус міста, мав свій герб. Наприкінці 17 ст. тер. Б. разом з околицями становила 100 га, насел. 20 тис. осіб. 1655 на прохання наказного гетьмана І. Золотаренка Б. переданий у його користування. 1663 у Б. було укладено т. зв. «батурин. статті» (додаток до переяслав. статей, 1654) гетьмана І. Брюховецького з Москвою. Від 1670 Б. офіційно стає гетьман. резиденцією: до 1672 – гетьмана Д. Многогрішного, 1672–87 – гетьмана І. Самойловича, за час правління якого Б. далі розвивається й розбудовується. Особл. статусу гетьман. столиця набула за часів гетьмана І. Мазепи (1687– 1708). Б. став знач. екон., культур. та політ. центром Лівобереж. України. До батурин. міської агломерації входили: Литов. замок (гетьман. палац), фортеця (власне місто), неукріпл. посади (передмістя та поділ), садиби й хутори козац. знаті та ген. старшини. Коштом І. Мазепи споруджено 5 храмів: Троїцький, Миколаївський, Введенський, св. Сави та Воскресенський. При ген. військ. канцелярії І. Мазепи в Б. діяв спец. навч. заклад – канцеляр. курінь, де з вихованців Києво-Могилян. академії готували працівників держ. апарату – юристів, фінансистів та скарбників. У цей період Б. – центр життя та діяльності політ. й культур. еліти України, представленої, зокрема, С. Величком, А. Войнаровським, П. Орликом, А. Чуйкевичем, Дмитром Ростовським (Тупталом), Г. Одорським, І. Мігурою, А. Зернікау, Д. Оксамитовим та ін. Під час Пн. війни, після переходу гетьмана І. Мазепи на бік швед. короля Карла ХІІ, незважаючи на мужню оборону захисників резиденції, якою керував полковник Чечель, місто 2 листоп. 1708 було захоплене й вщент зруйноване та спалене, а жителі знищені рос. військами під командуванням О. Меншикова. Під час відновлення гетьманства в Україні 1727 за часів Данила Апостола були спроби повернути в Б. гетьман. резиденцію. На подані прохання надійшла царська відмова. Місто залишилося символом непокори. Б. зміг відродитися лише в серед. 18 ст. 1750–64 Б. – резиденція остан. гетьмана України К. Розумовського. За його часів місто знову розвивається. 1799–1803 збудовано Воскресен. церкву та палац у стилі класицизму (за проектом англ. арх. Ч. Камерона; збереглися донині). Працювали заводи: цегельний, кахельний, лист. золота і срібла, свічковий; лісопильня, млин, суконна мануфактура. Розвивалося шовківництво та бджільництво. Діяли лікарня, школа, перша в Україні приватна аптека Бетифера. Після смерті К. Розумовського (1803) за борги його родини Б. відійшов до держ. казни. 1831 указом рос. царя Миколи І в Б. скасовано Маґдебур. право. 1897 відкрито земську б-ку, на поч. 20 ст. діяли 2 церк.-парафіял. та земська школи. До 1917 – заштатне місто Конотоп. пов. Черніг. обл. У 1923– 31, 1935–60 Б. був райцентром Черніг. обл. Від 1960 – смт. Нині в Б. працюють КСП «Присейм’я», молокозавод, хлібопекарня, лісництво. Є заг.-осв. школа, філія Бахмац. муз. шк., Будинок творчості школярів, Будинок культури, 3 б-ки, допоміжна школа-інтернат, дитсадок, краєзнав. музей. Діють церк. парафії Воскресен. (УПЦ МП) та Покров. (УПЦ КП) церков. Видатні уродженці Б.: Герой Рад. Союзу М. Кадун (встановлено пам’ятник), чемпіони України В. Сербін (лижні гонки), Н. Остапчук (легкоатлет. триборство серед школярів). 1994 створ. Держ. істор.-культур. заповідник «Гетьманська столиця», 1995 прийнято до Ліги істор. міст України. Пам’ятники арх-ри: Крупиц.-Батурин. Микол. монастир (нині жіночий, кін. 17 ст.), будинок Ген. суду 17 ст. (нині відділ Черніг. істор. музею), укріплення фортеці 18 ст., будинок пошти 19 ст., торг. ряди 19 ст., літні військ. табори поч. 19–20 ст. Встановлено пам’ятник основоположнику науки про бджільництво П. Прокоповичу (жив і працював у Б.), хрест – пам’ят. знак жертвам цар. геноциду 1708.

Літ.: Різниченко В. Ф. На руїнах минулої слави Батурина: Мат. для бібліографії Батурина. К., 1915; Гаврилова С. В. Дворец Кирилла Разумовского в Батурине // Північне Лівобережжя та його культура ХVІІІ – поч. ХХ століття. С., 1991; Павленко С. Загибель Батурина. Чг., 1994; Бузун О. Батурин за часи гетьманування К. Розумовського // Сіверян. літопис. 1998. № 5; Пам’ятки архітектури та містобудування України. К., 2000; Дослідження гетьманської столиці українськими та канадськими археологами // Новий шлях. Торонто, 2002. Т. 73, 18 квіт.

О. Бузун, Н. Б. Реброва, Н. Дроб’язко

Стаття оновлена: 2003