Батурин

Визначення і загальна характеристика

БАТУ́РИН — селище міського типу Бахмацького ра­йону Чернігівської області. Знаходиться на лівому березі р. Сейм, за 25 км від залізнич. ст. Бахмач та за 170 км на Зх. від обл. центру. Площа 9,07 км². Через Б. проходить автомагістраль Київ — Москва. Насел. 3078 осіб (2001, складає 78,5 % до 1989), з яких пере­важна більшість — українці. У давньорус. літописах поселе­н­ня на місці Б. згадується під на­звою «Чорне городище». Від 11 ст. належало чернігів. князям Ольговичам. За­знавало числен. нападів печенігів та половців, згодом монголо-татар. навали 1239. На поч. 14 ст. — під владою Великого князівства Литовського, 1618 ві­ді­йшло до Польщі. 1625 закладено Батурин. фортецю, біля якої виникло містечко, заселене пере­важно українцями. Назва міста походить від слова «батура», що означає «башта, фортеця, містечко». Б. був значним польс. форпостом, який захищав порубіжні території. 1648–54 мешканці м-ка взяли активну участь у визв. війні під проводом Б. Хмельницького. Козаки звільнили Батурин. фортецю від польс. шляхти й утворили Батурин. сотню, яка 1648 вві­йшла спочатку до складу Черніг., а 1649 — Ніжин. полку. У 1654 Б. отримав статус міста, мав свій герб. На­прикінці 17 ст. тер. Б. разом з околицями становила 100 га, насел. 20 тис. осіб. 1655 на проха­н­ня наказного геть­мана І. Золотаренка Б. пере­даний у його користува­н­ня. 1663 у Б. було укладено т. зв. «батурин. стат­ті» (додаток до пере­яслав. статей, 1654) геть­мана І. Брюховецького з Москвою. Від 1670 Б. офіційно стає геть­ман. резиденцією: до 1672 — геть­мана Д. Много­грішного, 1672–87 — геть­мана І. Самойловича, за час правлі­н­ня якого Б. далі роз­вивається й роз­будовується. Особл. статусу геть­ман. столиця набула за часів геть­мана І. Мазепи (1687– 1708). Б. став знач. екон., культур. та політ. центром Лів­обереж. України. До батурин. міської агломерації входили: Литов. замок (геть­ман. палац), фортеця (власне місто), неукріпл. посади (перед­містя та поділ), садиби й хутори козац. знаті та ген. старшини. Коштом І. Мазепи споруджено 5 храмів: Троїцький, Миколаївський, Введенський, св. Сави та Воскресенський. При ген. військ. канцелярії І. Мазепи в Б. діяв спец. навч. заклад — канцеляр. курінь, де з вихованців Києво-Могилян. академії готували працівників держ. апарату — юристів, фінансистів та скарбників. У цей період Б. — центр життя та діяльності політ. й культур. еліти України, пред­ставленої, зокрема, С. Величком, А. Войнаровським, П. Орликом, А. Чуйкевичем, Дмитром Ростовським (Тупталом), Г. Одорським, І. Мігурою, А. Зернікау, Д. Оксамитовим та ін. Під час Пн. війни, після пере­ходу геть­мана І. Мазепи на бік швед. короля Карла ХІІ, не­зважаючи на мужню оборону захисників резиденції, якою керував полковник Чечель, місто 2 листоп. 1708 було захоплене й вщент зруйноване та спалене, а жителі знищені рос. військами під командува­н­ням О. Меншикова. Під час від­новле­н­ня геть­манства в Україні 1727 за часів Данила Апостола були спроби повернути в Б. геть­ман. резиденцію. На по­дані проха­н­ня наді­йшла царська від­мова. Місто залишилося символом непокори. Б. зміг від­родитися лише в серед. 18 ст. 1750–64 Б. — резиденція остан. геть­мана України К. Ро­зумовського. За його часів місто знову роз­вивається. 1799–1803 збудовано Воскресен. церкву та палац у стилі класицизму (за проектом англ. арх. Ч. Камерона; збереглися донині). Працювали заводи: цегельний, кахельний, лист. золота і срібла, свічковий; лісопильня, млин, сукон­на мануфактура. Роз­вивалося шовківництво та бджільництво. Діяли лікарня, школа, перша в Україні приватна аптека Бетифера. Після смерті К. Ро­зумовського (1803) за борги його родини Б. ві­ді­йшов до держ. казни. 1831 указом рос. царя Миколи І в Б. скасовано Маґдебур. право. 1897 від­крито земську бібліотеку, на поч. 20 ст. діяли 2 церк.-парафіял. та земська школи. До 1917 — заштатне місто Конотоп. пов. Черніг. обл. У 1923– 31, 1935–60 Б. був райцентром Черніг. обл. Від 1960 — смт. Нині в Б. працюють КСП «Присеймʼя», молокозавод, хлібопекарня, лісництво. Є заг.-осв. школа, філія Бахмац. муз. шк., Будинок творчості школярів, Будинок культури, 3 б-ки, допоміжна школа-інтернат, дитсадок, крає­знавчий музей. Діють церк. парафії Воскресен. (УПЦ МП) та Покров. (УПЦ КП) церков. Видатні уродженці Б.: Герой Радянського Союзу М. Кадун (встановлено памʼятник), чемпіони України В. Сербін (лижні гонки), Н. Остапчук (легко­атлет. триборство серед школярів). 1994 створ. Держ. істор.-культур. заповід­ник «Геть­манська столиця», 1995 прийнято до Ліги істор. міст України. Памʼятники архітектури: Крупиц.-Батурин. Микол. монастир (нині жіночий, кін. 17 ст.), будинок Ген. суду 17 ст. (нині від­діл Черніг. істор. музею), укріпле­н­ня фортеці 18 ст., будинок пошти 19 ст., торг. ряди 19 ст., літні військ. табори поч. 19–20 ст. Встановлено памʼятник основоположнику науки про бджільництво П. Прокоповичу (жив і працював у Б.), хрест — памʼятний знак жертвам цар. геноциду 1708.

Літ.: Різниченко В. Ф. На руїнах минулої слави Батурина: Мат. для бібліо­графії Батурина. К., 1915; Гаврилова С. В. Дворец Кирил­ла Разумовского в Батурине // Пів­нічне Лів­обереж­жя та його культура ХVІІІ — поч. ХХ столі­т­тя. С., 1991; Павленко С. Загибель Батурина. Чг., 1994; Бузун О. Батурин за часи геть­манува­н­ня К. Ро­зумовського // Сіверян. літопис. 1998. № 5; Памʼятки архітектури та містобудува­н­ня України. К., 2000; Дослідже­н­ня геть­манської столиці українськими та канадськими археологами // Новий шлях. Торонто, 2002. Т. 73, 18 квіт.

О. Бузун, Н. Б. Реброва, Н. Дробʼязко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю