БА́УЕР Отто (Bauer Otto; 05. 09. 1882, Ві­день — 04. 07. 1938, Париж) — ав­стрійський державний і політичний діяч. За фахом юрист. Від 1904 працював секр. соціал-демократ. фракції райхстаґу, ред. г. «Arbeiterzeitung». Під час 1-ї світової війни — на Сх. фронті, потрапив до рос. полону, після Лютн. революції 1917 зблизився з меншовиками. Згодом повернувся до Австрії, 1918–19 — міністр закордон. справ, ви­ступав за обʼ­єд­на­н­ня Австрії з Німеч­чиною. Був одним із засн. Між­нар. робітн. обʼ­єдн. соціаліст. партій (1921), брав активну участь у створен­ні Соціаліст. робітн. інтернаціоналу (1923); очолював Соціал-демократ. партію Австрії. Один із кер. антифашист. збройного пов­ста­н­ня віден. робітників у лютому 1934, після поразки якого ви­їхав до Чехо-Словач­чини, згодом до Франції. Б. — автор праці «Die Nationalitätenfrage und die Sozialdemokratie» («Національне пита­н­ня та соціал-демократія», 1907), у якій згадує про русинів, про Галичину й Буковину; висміює версію польс. шовіністів про русинів як «ав­стрійську вигадку»; доводить тезу про націю як культурну спільноту та стверджує, що саме соціалізм сприяє автономії нації, роблячи її долю витвором сві­домої волі, сприяє чіткішому ви­окремлен­ню її особливостей; роз­робляє ідею нац. оперцепції, за якої нація не просто пере­ймає щось нове, а по­ступово при­стосовує його до своєї істоти та пере­творює в процесі засвоє­н­ня міль­йонами — отже, нація є вічним джерелом культурної різноманітності. Б. ви­значає націоналізм як один із проявів інстинкту самозбереже­н­ня кожного індивіда окремо, який на рівні під­сві­домого ви­знає свою нац. причетність. Б. заперечує пер­спективи інтернаціоналізації духов. життя. Йому належить теорія «культурно-національної автономії». Він об­стоював право всіх націй на самови­значе­н­ня. У своїх працях «Der Weg zum Sozialismus» («Шлях до соціалізму», 1919), «Bolschewismus oder Sozialdemokratie» («Більшовизм чи соціал-демократія», 1920) ви­ступав із критикою пролетар. революції в Росії та політики більшовиків. Б. також автор праць «Die österreichische Revolution» («Ав­стрійська революція», 1923), «Sozialdemokratie, Religion und Kirche» («Соціал-демократія, релігія і церква», 1927), «Kapitalismus und Sozialismus nach dem Weltkrieg» («Капіталізм і соціалізм після світової війни», 1931), «Zwischen zwei Weltkriegen» («Між двома світовими війнами», 1937).