КОЛОБКО́В Сергій Павлович (15. 01. 1947, Харків – 17. 01. 2005, там са­­мо) – композитор, педагог. Син П. Колобкова. Канд. мис­­тецтво­­знав­­ства (1994), доц. (1996). Чл. НСКУ (1974). Закін. Харків. ін-т мист-в (1970, кл. фор­­тепіано Р. Горовиць; 1973, кл. композиції Д. Кле­­банова) та аспірантуру при Держ. муз.-пед. ін-ті ім. Гнесіних у Москві (1980; кл. камер. ансам­­блю Т. Ілюхіної, композиції – Г. Літинського). Від 1970 працю­­вав у Харків. ун-ті мист-в: від 1996 – проф. каф. камер. ансамблю. Творчості К. притаман­­на лірико-філос. спря­­мованість. На ранніх етапах ком­­позитор. становлення наслідував музику Ґ. Малера та Д. Шостаковича. Еволюція твор. стилю митця від­­бувалася під впливом спадщини Й. Брамса, С. Рахма­­нінова, Я. Степового. Наук. дослідж. з питань муз. естетики, зокрема сформував вихідні моделі худож. творчості на матеріалах муз. мист-ва. Автор та ведучий програми «Жива класика» на радіо «Майстер» (Харків, 1994–95). Здійснив низку фонд. записів на радіо і телебаченні.

Пр.: Принцип парадоксальності в створенні та виконанні музики. Х., 1997; Особливості мислення композиторів класичного напряму: Навч. посіб. Х., 2000; Зачатки парадоксальності в музичному мистецтві // Мист-во України. К., 2003. Вип. 3.

Тв.: для симф. оркестру – 3 симф. (1968, 1972, 2004), «Симфонічні ескізи» (1964), Скерцо (1966), Прелюдія (1977), «Маленька сюїта» (1979), Трип­­тих (2001); для фортепіано з оркест­­ром – Концертино (1965), 2 концерти (1989, 2003); для скрипки і струн. оркестру – 2 інтермецо (1973); для духового оркестру – Марш (1979); камерні твори – 5 струн. квартетів (1975–92), 3 тріо (1970, 1973, 1976); сонати – для скрипки і фортепіано (1972), віолончелі і фортепіано (1974); інструм. п’є­­си, романси.

О. В. Кононова