Колобков Сергій Павлович
КОЛОБКО́В Сергій Павлович (15. 01. 1947, Харків — 17. 01. 2005, там само) — композитор, педагог. Син П. Колобкова. Кандидат мистецтвознавства (1994), доцент (1996). Член Національної спілки композиторів України (1974). Закінчив Харківський інститут мистецтв (1970, клас фортепіано Р. Горовиць; 1973, клас композиції Д. Клебанова) та аспірантуру при Державному музично-педагогічному інституті імені Гнесіних у Москві (1980; клас камерного ансамблю Т. Ілюхіної, композиції — Г. Літинського). Від 1970 працював у Харківському університеті мистецтв: від 1996 — професор кафедри камерного ансамблю. Творчості Колобкова притаманна лірико-філософська спрямованість. На ранніх етапах композиторського становлення наслідував музику Ґ. Малера та Д. Шостаковича. Еволюція творчого стилю митця відбувалася під впливом спадщини Й. Брамса, С. Рахманінова, Я. Степового. Наукові дослідження з питань музичної естетики, зокрема сформував вихідні моделі художньої творчості на матеріалах музичного мистецтва. Автор та ведучий програми «Жива класика» на радіо «Майстер» (Харків, 1994–1995). Здійснив низку фондових записів на радіо і телебаченні.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Принцип парадоксальності в створенні та виконанні музики. Х., 1997; Особливості мислення композиторів класичного напряму: Навч. посіб. Х., 2000; Зачатки парадоксальності в музичному мистецтві // Мистецтво України. К., 2003. Вип. 3.
- Основні твори
- для симф. оркестру — 3 симф. (1968, 1972, 2004), «Симфонічні ескізи» (1964), Скерцо (1966), Прелюдія (1977), «Маленька сюїта» (1979), Триптих (2001); для фортепіано з оркестром — Концертино (1965), 2 концерти (1989, 2003); для скрипки і струн. оркестру — 2 інтермецо (1973); для духового оркестру — Марш (1979); камерні твори — 5 струн. квартетів (1975–92), 3 тріо (1970, 1973, 1976); сонати — для скрипки і фортепіано (1972), віолончелі і фортепіано (1974); інструм. п’єси, романси.
Людина 