Бачинський Євген Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бачинський Євген Васильович

БАЧИ́НСЬКИЙ Євген Васильович (псевд. і крипт.: Євген Бачина-Бачинський, Дукельський, Іван Муратов, Євген, Б. та ін.; 12(24). 08. 1885, м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ – 30. 10. 1978, м. Бюль, Швейцарія) – громадсько-політичний та церковний діяч, військовик, журналіст. Брат Сергія та Леоніда, батько Василя Бачинських. Походив із заможного старшин. козац. роду. Навч. в Орлі у кадет. корпусі, у С.-Петербур. Михайлів. артилер. школі, закін. Женев. ун-т (1924). Від 1905 служив офіцером на нім.-рос. кордоні в Осовец. фортеці. Один із засн. таєм. військ. орг-ції Всерос. союзу офіцерів, мета якої шляхом держ. перевороту встановити федерал. устрій у Рос. імперії. 1908 заарешт., але того ж року втік із в’язниці й став політ. емігрантом. 1910, подорожуючи по Європі, відвідав Галичину й Буковину, зупинявся у багатьох греко-катол. священиків. У Львові познайомився з митрополитом Андреєм Шептицьким. У Парижі (1910–14) був фундатором і скарбником укр. громади. Переїхавши до Женеви, заснував Укр. клуб (від 1934 – Укр.-швейцар. клуб). Виконуючи 1915–17 обов’язки представника СВУ у Відні, редагував орган цієї орг-ції «La Revue ukrainienne». Був ред. тижневика «Ukraina» (травень 1917 – серпень 1919, м. Лозанна) і співзасн. «Української книгарні» (1917–21). Редагував «Вісник» Укр.-швейцар. торг. палати (1919–28). Від 1918 уряд УНР призначив його в. о. консула в Лозанні. Пізніше працював у Швейцар. телеграф. агенції, був перекладачем. За поданням Б. та М. Рудницьких Укр. громада за кордоном звернулася до Ліги Націй із проханням захистити українців Галичини від полонізації. Від 1922 – офіц. представник УАПЦ у Зх. Європі. Організував у Женеві видання церк. бюлетенів «Благовісник» (від 1925 виходив франц. та нім. мовами) та «Екклезія» (від 1930 – франц. та укр. мовою). Автор низки статей реліг. тематики, надрук. у г. «La tribune de Geneva».1939 Б. заснував Центр. допомоговий ком-т Укр. Червоного хреста в екзилі. Був дир. цього Центру до його розпуску 1950. Допоміг великій кількості укр. емігрантів, рятуючи їх від повернення до Рад. Союзу після війни. 1955 хіротонізований на єпископа УАПЦ (соборноправної). До 1978 очолював Зх.-європ. ієрархію УАПЦ. Співпрацював у десятках часописів. Автор спогадів «Рік 1917. Початок другої революції в Росії, як вона відбилася серед українців в Швейцарії» // «Визв. шлях», Лондон, 1958–59, кн. 132–136, уривки з яких видані у кн. «Євген Коновалець та його доба» (Мюнхен, 1974).

Пр.: З життя українців в Парижі // Сніп. Х., 1912. Ч. 41; Відокремлення Галичини в голосах французької преси // Вісн. СВУ. 1917. № 3(133); Французька преса за два роки війни про український рух // Там само. № 7(137), 9(139), 15(144); З франкороманської преси // Там само. № 24(153); Мої зустрічі та силуєти українських малярів і різьбарів на чужині: спогади старого емігранта за роки 1908–1950 // Нові дні. Торонто, 1952; Українська друкарня в Женеві // 2-а наук. зб. УВАН. Нью-Йорк, 1953.

Літ.: Липківський В. Історія Української православної церкви. Вінніпеґ, 1961; Українські православні церкви // Мартирологія укр. церков. Торонто; Балтимор, 1987. Т. 1; Генош О. Батьківщину не вибирають // За вільну Україну. 1991. № 18; Бачинська К. Чотири брати – сини України // Поділ. братство. Кам’янець-Подільський, 1993. № 3; Її ж. Зустрічай, Січеславщино, своїх синів // Борисфен. 1994. № 5(35); Бачинський М. Бачинський Євген Васильович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; Його ж. Олександр та Євген Бачинські // Укр. біографістика. К., 1999; Його ж. Його називали ходячою українською енциклопедією // Ex professo: Зб. наук. праць. Дн., 2001. Вип. 3.

М. С. Бачинський

Стаття оновлена: 2003