Бачинський Сергій Васильович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бачинський Сергій Васильович

БАЧИ́НСЬКИЙ Сергій Васильович (псевд. і крипт.: С. Бас, Наддніпрянець, Кремінчанин, Obserwator, Homunelus, Свій, Острожанин, Б-кий, Б. С., Я. Я., Я, К та ін.; 14(26). 02. 1887, м. Катеринослав, нині Дніпропетровськ – 22. 06. 1941, Київ) – громадсько-політичний діяч, публіцист. Брат Євгена та Леоніда Бачинських. Закін. кадет. корпус у м. Орел, продовжив навч. у С.-Петербурзі у військ. Андріїв. школі, згодом у Ліс. ін-ті. Уникаючи арешту за громад.-політ. діяльність, емігрував на поч. 1909 до Франції. У Парижі закін. матем., а в Тулузі – агроном. ф-ти. 1917 повернувся з еміграції на батьківщину й був обраний кер. міської та губ. орг-цій укр. есерів Катеринославщини. Пізніше очолив Херсон. і Таврій. губ. орг-ції, став чл. Президії та ЦК партії укр. есерів, увійшов до редколегії центр. органу партії – часоп. «Боротьба». Влітку 1918 через політ. розбіжності вийшов із партії укр. есерів. Разом із генералом О. Павленком-Старшим підняв повстання на Катеринославщині проти німців та гетьмана П. Скоропадського. Від селян. спілки Катеринославщини був обраний до Труд. конгресу, увійшов до складу його Президії. Діяльність Б. була спрямована на об’єднання укр. земель у єдину Соборну укр. державу. Як заст. міністра закордон. справ уряду Директорії УНР від лютого до поч. квітня 1919 брав участь у переговорах із представниками Антанти в Одесі та на залізнич. ст. Бірзулі. Від літа 1919 викладав у Кам’янець-Поділ. ун-ті. Декан с.-г., а згодом природн. ф-тів. Читав лекції з матем. аналізу, завідував каф. Продовжував громад.-політ. та журналіст. діяльність. Співорганізатор і голова Селян. соціаліст. партії. У листопаді 1920 евакуювався з урядом УНР до Тарнува (Польща), де брав активну участь у створенні Ради Респ. (РР) УНР. Чл. Президії РР, в. о. 1-го секр. РР. Від літа 1921 до серпня 1936 працював з перервами у Крем’янці, Острозі, Дермані, Луцьку, Рівному та ін. містах повіт. агрономом, учителем, дир. школи, зав. с.-г. дослід. станції. Водночас організовував осередки т-ва «Просвіта» («Рідна хата») з б-ками-читальнями та гуртками худож., мист. творчості. Мав зв’язок із підпіллям Великої України. Влітку 1939, уникаючи чергового (9-го) арешту, нелегально виїхав у село під Луцьк. Не бажаючи емігрувати до Німеччини, повернувся в Межиріччя, де жив тривалий час і продовжував підпіл. роботу. 29 лютого 1940 заарешт. органами НКВС. 13 квітня 1940 його родину вивезли в Казахстан. 24 травня 1941 Київ. обл. суд виніс вирок – розстріл. Вирок виконано 22 червня 1941. Похов., ймовірно, у Биківнян. лісі під Києвом.

Редакц. діяльність розпочав 1904, коли разом із братом Євгеном видав ж. «Михайловец», продовжував у Катеринославі: «Селянська спілка» (1917), «Наше життя» (1917–18), «Республіканець» (2-а пол. 1918 – січень 1919); у Кременці – «Зоря кращого» (1922) та у Луцьку – в часописі «Народний вісник», де 1927–28 очолював агроном. відділ. і надрукував понад сто статей. Творчий доробок (здебільшого рукописи) знищені органами НКВС або зберігаються в архівах СБУ чи Федерал. служби безпеки РФ (під час війни матеріали справи Б. були вивезені й зберігалися під Москвою). У матеріалах слідства (два акти вилуч. документів зі схову, а також свідчень із допитів) згадуються 3 друк., 15 неопубл. праць, зокрема: «Крути» «Шлях Української Держави», «До характеристики українських правих партій», «Що для всіх мас є добре?», «Про Петлюру та Пілсудського», «Військо і політика», «За кордоном», «Матеріали до історії української еміграції» та ін. З наяв. праць – «Народна школа у Франції» (Кам’янець-Подільський, 1919), переклади з Ч. Дарвіна «Походження видів» та статті, опубл. в Парижі у матеріалах конгресу ентомологів 1932.

Літ.: Кандидатури ЦК Української партії соціалістів-революціонерів до Установчих зборів // Боротьба. 1917. № 12/13; Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції 1917–1920 рр. Т. 4. Відень, 1921. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. Ч. 1, 2. Прага, 1942; Феденко П. Ісаак Мазепа – борець за волю України. Лондон, 1954; Її ж. Зустрічай, Січеславщино, своїх синів. Дн., 1994; Бачинський М. Бачинський Сергій Васильович // Укр. журналістика в іменах. Л., 1995. Вип. 2; Його ж. Розповідь про свою родину // Літопис нескореної України. Кн. 2. Л., 1997; Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біогр. довід. К., 1998; Верига В. Визвольні змагання в Україні 1914–1923 рр. Т. 2. Л., 1998; Білокінь С. Масовий терор, як засіб державного управління в СРСР (1917–1941 рр.). К., 1999; Чабан М. Січеславці в Центральній Раді. Дн., 2000; Бачинський М. Громадсько-політична і творча діяльність С. В. Бачинського. Л., 2003.

М. С. Бачинський

Стаття оновлена: 2003