Бджільництво - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бджільництво

БДЖІЛЬНИ́ЦТВО – галузь аграрно-промислового комплексу України, що спеціалізується на розведенні бджіл для одержання меду, воску та інших продуктів (маточного молочка, бджолиної отрути, прополісу), а також для запилювання ентомофільних сільськогосподарських культур з метою підвищення їхньої врожайності. Б.– один із найдавніших промислів людини. У своєму розвитку Б. пройшло кілька етапів: дике (збирання меду диких бджіл в дуплах дерев), бортництво, колодне Б. (утримування бджіл у нерозбірних колодах і бортях, прикріплених на деревах), рамкове Б. Про Б. на тер. України згадується у творах Геродота (5 ст. до н. е.) та Павзанія (2 ст. н. е.), Ібн Раста (10 ст. н. е.). Історично першим було хаотичне, або дике Б. У 10–12 ст. утвердилася нова форма Б. – бортництво, або бортьове Б., що проіснувало до кін. 18 ст. – періоду масового вирубування лісів. Розвиток винокур., цукр. пром-сті остаточно ліквідував бортництво. У небагатьох лісових місцевостях Волині й Полісся бортництво проіснувало до 20 ст. Від 14 ст. з’явилися згадки про пасічництво, коли вулики ставили на пнях на вирубаних ділянках лісів. Б. охоронялося звичаєвим правом, законами «Руської Правди» й Литов. статутом. Продукти Б. мали важливе значення і в зовн. торгівлі, зокрема у 15–16 ст. були відомі «воскові комори» у Львові, Луцьку, Володимирі, Бересті. За козац. доби 16–17 ст. Б. досягає знач. розвитку, поширюючись на Слобожанщину і козац. території. За часів кріпацтва Б. занепадає, тому наприкінці 18 ст. рос. і австр. уряди звільняють пасічників від податків. Скасування кріпацтва сприяло новому піднесенню Б. Вагомий внесок у справу рац. Б. зробив відомий укр. пасічник П. Прокопович, який 1814 першим у світ. практиці сконструював розбірний рамковий вулик і на його основі розробив систему догляду за бджолиними сім’ями. 1827 П. Прокопович заснував першу в Рос. імперії школу Б., де навчалися й іноземці. Значний внесок у розвиток Б. в Україні зробили С. Великдан, М. Новлянський, І. Корабльов, М. Боровський (ред. ж. «Український пасічник»), В. Ващенко, О. Андріяшев, В. Шимановський (автор підруч. «Методи пасічникування»), П. Білецький-Носенко (автор праці «Пасечник или опытное пчеловодство в южной полосе России», 1818; 1845), В. Різниченко (ред. ж. «Пасічнича старовина»), Є. Архипенко, Ю. Любинецький (засн. школи пасічників у Галичині, 1857), Л. Трещаківський, І. Наумович (засн. першого в Україні Т-ва пасічників у Коломиї, 1868), М. Михалевич (автор першої книги укр. мовою «Пасіка», Л., 1877), О. Покорський-Журавко, І. Марцинків, В. Пилипчук та ін. 1896 у Києві засн. Пд.-рос. т-во бджільництва, відділи пасічництва працювали на числен. с.-г. виставках. Виходила пасічниц. періодика: в Києві – «Ежегодник пчеловодства» (1896–1901), «Труды Южнорусского общества пчеловодства» (1903), «Листок пчеловода» (1906), «Українське бджільництво» (1906–10); у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) – «Пчела» (1908) та «Пчеловодное хозяйство» (1911); в Одесі – «Листок пчеловода» (1909). У 1910 в укр. губерніях Росії налічувалося бл. 68 тис. пасік із 630 600 вуликами. Напередодні 1-ї світ. війни Б. найбільш розповсюджене на Чернігівщині, в лісостеповій зоні; річна продукція меду досягла 13 тис. т, воску – 1,4 тис. т.

Після 1-ї світ. війни та подій 1917 у Росії почався занепад Б. Запровадження НЕПу дало новий поштовх його розвитку. 1921 в Україні було бл. 54 тис. вуликів. Від кін. 20-х рр. спостерігалося певне пожвавлення в галузі Б. 1925 створ. Всеукр. бюро Б., в Харкові – н.-д. пасічну станцію, згодом – зональну станцію Всесоюз. ін-ту Б., дослідну станцію в м. Умань (нині Черкас. обл.), школу в м. Боярка Київ. обл. (перетворено на Боярський технікум Б.). На зх.-укр. землях у міжвоєн. період відбулося пожвавлення Б. Відновлено діяльність т-ва «Сільський господар» (мало секцію пасічників). На Карпат. Україні навч. й дослідну справу проводили Союз прикарпат. бджолярів, т-во «Рій» (Ужгород). 1930 виникла Поділ. спілка пасічників у Тернополі. У 20–30-і рр. в Україні виходило 27 журналів із Б., зокрема «Вісник пасічництва» (Київ), «Голос пасічника» (Житомир), «Пасічник» (1925– 31 – Прилуки, Харків), «Пасічнича старовина» (Харків), «Пасічник-колгоспник» (від 1930 у Харкові, від 1936 – «Колгоспне бджільництво»), «Українське пасічництво» (Львів), «Український пасічник» (Тернопіль), «Підкарпатське пчолярство» (згодом «Пчолярство»), «Пчілка», підручники з Б. 2-а світ. війна завдала знач. шкоди Б. України: якщо 1939 в Україні було бл. 1 млн 300 тис. вуликів, то 1948 – лише 50 тис. Від 1960-х рр. Б. в Україні розвивалося шляхом зміцнення колгосп. та радгосп. пасік, створювалися спеціалізов. пасічниц. радгоспи пром. типу, міжколгоспні пасічні об’єдн., розвивалося індивідуал. пасічництво. Відновлено ж. «Український пасічник», засн. міжвідом. наук. зб. «Бджільництво».

Україна – одна з провід. країн розвинутого Б., на неї припадає 1/7 світ. вироб-ва меду. У світі нараховується 48 млн бджолиних сімей, 1/10 з них – у нашій державі. Значна кількість бджолиних сімей – у Польщі, Румунії, Чехії, Словаччині, США, Мексиці, Туреччині, Франції, Канаді, Австралії. 2002 в Україні вироблено 60 тис. т меду. Кліматична специфіка Пд. України сприятлива для продукування меду: бджіл розводять у всіх природно-екон. зонах, причому скрізь Б. має переважно запилюв.-медозбір. напрям. Найбільше Б. розвинуте в Лісостепу та Степу (продуктивність пасік – 45–55 кг меду від бджолосім’ї). Природні умови Карпат. регіону (висока вологість, значні коливання добової т-ри) зумовлюють дещо нижчу продуктивність пасік – 15–25 кг від бджолосім’ї. В Україні виведено породи медоносних бджіл: укр. степова, карпатська, а також популяцію середньоросійських – поліські бджоли. Згідно з планом породного районування, що передбачає чистопородне розведення бджіл, укр. степова популяція розводитиметься у 18-ти обл., карпатська – в 7-ми обл., поліська – в 6-ти. Програмою «Селекція в Б.» на 1998–2010 передбачено збільшення числа бджолиних сімей до 6 млн з метою забезпечення ефектив. запилення ентомофільних с.-г. культур. Селекц.-племінну роботу з бджолами проводять науковці Бджільництва інституту ім. П. Прокоповича УААН, обл. бджолооб’єднань, Спілки пасічників України, племінних госп-в. Наук. забезпечення галузі від 1990 здійснює Укр. дослідна станція Б. (нині Полтав. філія Ін-ту Б., м. Гадяч). Підготовку спеціалістів із Б. проводять Нац. аграр. ун-т (Київ), Львів. академія вет. медицини, Сум. аграр. ун-т та ін. У технології вирощування ентомофіл. культур на частку медонос. бджіл припадає 70–95 %. Серед ентомофіл. с.-г. культур найбільші площі займають соняшник – 1,5–2,5 млн га, гречка – 500 тис. га та багаторічні бобові (люцерна, конюшина, еспарцет). Створ. Нац. музей Б. (розташ. на тер. Ін-ту Б.; понад 2 тис. експонатів). У Харкові відкрито перший в Україні Будинок меду (2002). У травні 1998 вперше в Україні проведено 12-й міжнар. конгрес Федерації бджоляр. орг-цій країн Центр. та Сх. Європи «Апіславія». До Спілки пасічників України входять 500 тис. осіб. Законом України «Про бджільництво» встановлено взаємовідносини між пасічниками та ін. суб’єктами госп. діяльності, забезпечено гарантії дотримання прав, захист інтересів фіз. і юрид. осіб, зайнятих у галузі Б.

Лiт.: Витвицкий Н. Практическое пчеловодство, или Правила для любителя пчел. Т. 1–5. С.-Петербург, 1842–45; Великдан С. Заметки о бортевом пчеловодстве // Журн. с. хоз-ва. 1854. № 4; Баранцевич Е. М. Введение пчел на Руси. С.-Петербург, 1898; Рiзниченко В. Батуринське пасiчництво. Сторiнки з iсторiї українського пасiчництва. К., 1916; Юрченко Т. Короткий нарис історії українського пасічництва. Прилуки, 1926; Прокопович П. И. Избранные статьи по пчеловодству. Москва, 1960; Скуратiвський В. Т. Розвиток пасiчництва на Українi // НТЕ. 1978. № 4; Його ж. Традицiйне бортницьке право на Українi // Там само. 1983. № 5; Аветисян Г. А. Пчеловодство. Москва, 1985; Буренин Н. Л., Котова Г. Н. Справочник по пчеловодству. Изд. 3-е. Краснодар, 1988; Броварський В. Д., Багрій Р. Г. Розведення та утримання бджіл. К., 1995; Сучасні тенденції розвитку бджільництва у західних областях України. К., 2000; Мовна У. З історії розвитку бджільництва українських Карпат і Прикарпаття: Форми бджоляр. госп-ва з найдавніших часів до 17–18 ст. // НЗ. 2000. № 5; Забоенко А. Пчелы. Д., 2001.

Л. І. Боднарчук, У. В. Мовна

Стаття оновлена: 2003