Бедзик Дмитро Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бедзик Дмитро Іванович

БЕ́ДЗИК Дмитро Іванович (20. 10. 1898, с. Вільхівці Саноц. пов., нині Польща – 27. 11. 1982, Київ) – письменник, драматург. Батько Ю. Бедзика. Чл. СПУ. Закін. Харків. ІНО (1926). Був чл. Спілки селян. письменників, літ. орг-цій «Плуг» та «Західна Україна». Працював агрономом у Харків. обл., вчителював, від 1930 – у ред. ж. «Сільський театр». Під час 2-ї світ. війни – кор. г. «Радянська Україна». Організатор і дир. (від 1944) Корсунь-Шевченків. музею військ. слави. Друкувався від 1924. Романи: «У творчі будні» (О.; Х., 1931), «Хлібороби» (К., 1956), «Серце мого друга» (К., 1961), «Кам’яні пороги» (К., 1978) про життя до- й післявоєн. села; роман «Студені води» (Х., 1930; Х.; О., 1933), трилогія «Украдені гори» (ч. 1 – «Украдені гори», К., 1969; ч. 2 – «Підземні громи», К., 1971; ч. 3 – «За хмарами – зорі», К., 1972; 1973), роман «Сполох» (1983), що є своєрід. продовженням трилогії, – присвяч. воєн. діям 1918–20. Події 2-ї світ. війни відобразив у романі «Дніпро горить» (К., 1948; 1951), зб. оповідань «Кров за кров» (К.; Х., 1941), «Оповідання про Олега Кошового» (К., 1950; 1952; 1956), кн. нарисів «Корсунь-Шевченківське побоїще» (К., 1944), «Плем’я нескоримих» (К., 1949). Автор п’єс «Шахтарі» (Х., 1924), «Чорнозем ожив» (Х., 1925), «Пророк» (Х., 1930), «Сян Чен» (Х., 1932), «Невольник» (Х., 1939), «Арсенальці» (К., 1939), «Останній вальс» (К., 1959) та ін. У 20–30-х рр. п’єси Б. становили осн. репертуар самодіял. робітничо-селян. театрів.

Тв.: Вибрані п’єси. К., 1957; Твори: В 2 т. К., 1978.

Літ.: Кирилюк Є. Дмитро Бедзик // Укр. рад. письменники. К., 1976. Вип. 8.

М. Г. Лабінський

Стаття оновлена: 2003