БЕЗГРОМАДЯ́НСТВО — правовий стан особи, яка не має громадянства жодної держави. Ін. назви — апатридизм, аполідизм. Осіб, які не мають громадянства, називають апатридами або аполідами. Б. може бути абсолютним та від­носним. Абсолютне Б. — від­сутність громадянства з моменту народже­н­ня. Особа може опинитися в такому стані, напр., коли закон місця народже­н­ня і закон країни громадянства батьків засновані на принципі території. Від­носне Б. мають особи, які втратили громадянство однієї держави і не набули іншого. Від­повід­но до Закону «Про громадянство України» (1997) особи, які проживають на території України і не є громадянами нашої держави та не мають доказів своєї належності до громадянства іноз. держави, вважаються особами без громадянства.

В Україні, як і в більшості ін. країн, статус осіб без громадянства майже прирівнюється до статусу іноземців (Закон України «Про правовий статус іноземців»), за винятком того, що іноз. дипломат. пред­ставництво не має права надавати їм захисту. Як і іноземці, вони не є військовозобовʼязаними, не мають вибор. прав, на них поширюються ті ж профес. обмеже­н­ня, що і на іноземців.

Б. є правовою аномалією. Політика більшості держав спрямована на обмеже­н­ня Б. Так, Законом «Про громадянство України» встановлюється, що дитина, яка є особою без громадянства, але хоча б один з батьків якої є громадянином України, має право бути громадянином України. Дитина осіб без громадянства, яка народилася чи по­стійно проживала на території України, також є громадянином України.

Сучасне між­нар. право негативно ставиться до Б., всіляко сприяє покращен­ню правового статусу апатридів. Остан­нім часом простежується тенденція ви­зна­н­ня права держави на дипломат. захист осіб без громадянства, які по­стійно проживають на її території. Діють, зокрема, Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 та Конвенція про скороче­н­ня випадків Б. 1961. Перша з них спрямована не на ліквідацію самого Б., а на встановле­н­ня на території держав-учасниць певного режиму для осіб без громадянства. Вона захищає їх особистий статус, майнові права, перед­бачає свободу під­приємництва для осіб без громадянства, деякі пільги в галузі отрима­н­ня освіти, праце­влаштува­н­ня тощо. Особливістю 2-ї Конвенції є те, що вона містить положе­н­ня про створе­н­ня між­нар. органу, до якого можуть звертатися без­посередньо особи без громадянства зі скаргами на невикона­н­ня учасниками Конвенції її положень. За ріше­н­ням ГА ООН функції за­значеного органу покладено на Верховного комісара ООН у справах біженців.