Бездуховність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бездуховність

БЕЗДУХО́ВНІСТЬ – розлад духовного життя, часткова або повна втрата людиною (суспільством) духовного життя як цілісної суб’єктної самореалізації. Гол. причина Б. – порушення або розрив зв’язку зі смисловою тотальністю буття (в її реліг., філос., побут.-життєвому або ін. розумінні). Звідси такі відомі явища: аморальність, цинізм, відхід від Бога, отже, «все дозволено» (тема Ф. Достоєвського); крах світогляду та ідеалів (особливо здогматизованих); відчуття «падіння у прірву», дезорієнтація, сум’яття; збайдужіння до життя тощо. Узагальнено: відмирання фундам. сподівань і зневіра щодо провід. цінностей. У такому разі на перший план часто виходять другорядні або просто дріб’язк. орієнтири: ситуативно-кон’юнктурні цілі, «ідолопоклонство» щодо збагачення або кар’єри, забаганки щодо тілес. вдоволення або т. зв. рослинне скніння «у напівсні» (міщанство). Відхід від смисл. тотальності призводить до безнадії, самоти, знедоленості, непевності в житті. Хибує онтологія часу, що звужується до цейтнотного «тепер». Натомість у просторі «змагальник» приречений на виснажл. гонитву за «фата-морганами», розмінює себе на знадливі захоплення. Таким є стан Б., що виникає внаслідок порушення ієрархії цінностей, зламу «смислової вертикалі», втрати перспективи й осяжної критеріальності. Друга причина Б. – дисгармонія між «горизонтал.» ділянками суб’єктної самореалізації: етич. поведінкою, теорет. пізнанням, матеріал. продуктивізмом, сусп.-політ. самовизначенням, ідейно-світогляд. переконаннями, дозвіл. захопленнями тощо. Перевага (гіпостазія) одних ділянок над іншими (взагалі-то неминуча) нерідко сягає потворних меж. Однобічність веде до зацикленого прокручування сталого набору стереотипів, зрештою до банальностей. Відсутнє «збовтування моделей мозку» (М. Амосов), їхнє «перехресне запилення», «мутагенез», тобто творчість. В’язень соц.-профес. партикулярності нидіє в «сіризні буднів», у репродукт. одноманітності, страждає від неповноти свого буття, йому бракує «свіжого повітря», «вітамінів для психіки» тощо. Нудьга гальмує час (одне й те саме, аж до зупинки «вічного тепер»), простір набуває тісної камерності, типу «зони». Таким є стан Б. внаслідок обмеженості та збідніння змісту життя. Обидві причини Б. призводять до відчуття безцільності, безглуздості, бездумності, безбарвності існування, що втратило сенс, до різнобіч. анемії – у варіантах: байдужого паніронізму, знечулої агресивності, монолог. активізму, заляканої пасивності, самотнього аутизму тощо. Поглиблення Б. веде до того, що життя починає саме себе руйнувати – шляхом самогубства, кримінал. поведінки або нагромадження ворожості (як правило, компенсаторної), а далі – до конфліктів (різного рівня) і «війн». На Б. можуть хворіти й колективні суб’єкти, зокрема нації. Так, рад. Україна була силоміць атеїзована, знедуховлене нац. життя животіло кон’юнктурою п’ятирічок, ритуал. славослів’ям, тому воно стало на шлях самознищення – як у перспективі (комунізм без націй), так і поточно (зросійщення людності, вигублення; деградація інтелігенції). Б. і суцільно фальш. «парад позірностей» комуніст. імперії призвели до її саморуйнації. Здобуття Україною незалежності – шлях до духов. піднесення, реабілітації та ревальвації нац. ідеї, санкціонованої до життя тотальністю істор. співбуття «мертвих, живих і ненарождених». На жаль, і досі укр. ідею часом редукують і профанують, підпорядковуючи політ. тимчасовості, й тим накидають нації Б. На індивід. рівні в сучас. Україні спостерігаємо типову для криз.-перехід. періодів зневіру щодо «високих ідей» і мас. меркантилізм, тобто Б. Водночас відбувається зростання авторитету релігії, пошук смисложиттєвих орієнтацій у якнайширшому діапазоні вибору, оновлення духов. еліти, спроможної протистояти Б. Гарант подолання соц. Б. – творча особистість, яка прагне увічнитися в культурі, тобто поєднує тотал. спрямування і конкретне втілення.

І. К. Мойсеїв

Стаття оновлена: 2003