Безніско Євген Іванович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Безніско Євген Іванович

БЕЗНІ́СКО Євген Іванович (19. 10. 1937, м-ко Кагарлик, нині місто Київ. обл. – 11. 07. 2015, Львів) – графік, монументаліст. Чоловік Т. Бриж. Чл. НСХУ (1966). Нар. художник України (2013). Нац. премія України ім. Т. Шевченка (2006). Закін. художню студію в Самборі (1950; викл. М. Прокопенко), Київ. худож. школу ім. Т. Шевченка (1955; викл. О. Лопухов), Львів. ін-т приклад. та декор. мист-ва (1964; кл. Р. Сельського). Працював на Львів. худож. комбінаті (1963–99), був головою худож. ради, гол. художником (1981–86). У монум. роботах (мозаїки, розписи) відображено героїчну боротьбу укр. патріотів 40–50-х рр. 20 ст. за вільну Україну. Графіка переважно присвяч. творам І. Франка (14 поем). Cеред кращих робіт – «Смерть Каїна» (1969), в якій увага акцентується на люд. взаєминах, на ставленні людини до громади, її місці в сусп-ві. Учасник худож. виставок від 1961. Персональні – у Львові (1966, 1968, 1979, 1981, 1995; спільно з Т. Бриж – 1967, 1973, 1986), Самборі (1969), Тернополі (1978), Дрогобичі (1998), Києві (1999–2002), Трускавці (2000); 1986 відбулася пересувна персон. виставка Б. – Львів, Нагуєвичі, Самбір, Миколаїв. Твори зберігаються у Львів. галереї мист-в, Хмельн. картин. галереї, Нац. музеї у Львові, музеях І. Франка у Львові та с. Нагуєвичі, Лесі Українки (Київ, с. Колодяжне Ковел. р-ну Волин. обл.), В. Стефаника (с. Русів Снятин. р-ну Івано-Фр. обл.) та ін. музеях.

Тв.: іл. до творів І. Франка – «Мойсей» (1966–69), «Іван Вишенський» (1971), «Похорон» (1972), «Панські жарти», «Ботокуди», «Рубач» (усі – 1974), «Христос і хрест» (1986), «Бориславські оповідання» (1987–90), «Межи добрі люди» (1995), «Захар Беркут» (1998); Лесі Українки – «Оргія» (1974), «Вавилонський полон» (1977), «В катакомбах» (1978), «Одержима» (1982), «На полі крові» (1986); В. Стефаника – «Стратився», «Сини», «Пістунька» (усі – 1979), «Межа» (1988); портрети «Григорій Сковорода» (1974), «Юрій Дрогобич» (1976), «Лесь Курбас» (1977), «Маркіян Шашкевич», «Іван Вагилевич», «Яків Головацький», «Іван Франко», «Уляна Кравченко» (усі – 1986), «І. Драч», «Р. Братунь», «Д. Павличко», «Ф. Стригун», «Т. Бриж», «І. Миколайчук» (усі – 1986–91), «Автопортрет» (2002); монум. твори – каплиця жертвам НКВС у м. Золочів Львів. обл. (1995, співавт.), меморіал УСС на г. Маківка Сколів. р-ну Львів. обл. (1998, співавт.).

Літ.: Сидор О. Франкіана Євгена Безніска // Вільна Україна. 1981, 13 серп.; Залізняк Б. Виконано у власній техніці // Укр. шлях. 1995, 19 серп.; Чепурко Б. Чорнобильська голгофа // За вільну Україну. 1997, 13 трав.; Петренко М. Євген Безніско не дає собі творчого перепочинку // Високий замок. 1999, 14 груд.; Його ж. Меморіал героїв на Маківці // Укр. газ. 2000, 10 берез.

В. А. Овсійчук

Стаття оновлена: 2016