Безплідність

БЕЗПЛІ́ДНІСТЬ — не­здатність до від­творе­н­ня потомства. Ін. назва — неплідність. За ви­значе­н­ням ВООЗ, без­плідним шлюб вважається тоді, коли жінка не вагітніє протягом двох і більше років регулярного статевого життя без за­стосува­н­ня будь-яких протизаплідних засобів за умови дітородного віку по­друж­жя. Б. у шлюбі охоплює від 10 до 12 % по­друж­жів. Питома вага жін. форми Б. в структурі без­плідних шлюбів досягає 55–87,8 %, чол. — 45 %, по­єд­на­н­ня жін. та чол. Б. — 7,5–25 %.

Причинами Б. найчастіше є патолог. зміни в статевих органах, зокрема запал. процеси гонорей. і туберкульоз. етіології. Історія досліджень Б. нерозривно повʼязана з роз­витком таких галузей медицини, як гінекологія, урологія, неабиякий вплив на неї мали традиції та світо­гляд народів. У давні часи від­повід­альність за від­сутність вагітності та дітей цілком падала на жінку й трактувалася як результат дії над­природ. сил, злих духів, чаклунства, прокля­т­тя. Але вже в ті часи існували думки, які вказували на можливі причини Б. Так, рим. філософ Тит Лукрецій (1 ст. до н. е.) від­значав, що причина Б. може критися в організмі як жінки, так і чоловіка і що деякі ознаки можуть пере­даватися в спадок. У «Гіп­пократівському збірнику» є роз­діли «Про природу жінки», «Про без­плі­д­дя», «Про жіночі хвороби» та ін. В часи Аристотеля було вже ві­домо, що чоловіки, які зловживають алкоголем, та хворі не можуть мати дітей.

Єгипет. папіруси, написані бл. 1500 р. тому, містять ві­домості про способи лікува­н­ня жінок при зміщен­ні матки, аменореї. У «Каноні лікарської науки» Ібн-Сіни (Авіцен­ни, 980-1037) є роз­діли з питань гін­екології. Авіцен­на вбачав причину Б. в сімені чоловіка чи жінки або в неправильному формуван­ні статевих органів, зокрема органів, які виробляють сімʼя. В цей період пере­важали емпір. спо­стереже­н­ня, які нерідко формулювалися за аналогією з жит­тєдіяльністю організму тварин. Основи для роз­витку наук гін­екології були закладені в 16 ст., коли зʼявилися роботи ви­значних анатомів: А. Везалія, Ґ. Фалопія, Р. де Граафа та ін. Тоді ж зʼявився перший посібник з лікува­н­ня жіночих хвороб (автор Меркадо, проф. університету в Толедо). Тільки в 19 ст. гін­екологію виділили в самост. дисципліну. У 1827 К. фон Баєр описав жін. статеву клітину (яйцеклітину) у праці «De Ovi Mammalium et Hominis Genesi» («Яйцеклітина ссавців і походже­н­ня людини»). Від­кри­т­тя сперматозоїдів повʼязане з іменем С. Гамма (бл. 1680). Знадобилося ще кілька століть для того, щоб сперматологія стала роз­виватися як само­стійна наука. Роз­виткові заг. та мед. мікробіо­логії сприяли дослідже­н­ня Л. Пастера, Р. Коха. Одним із засн. імунології був І. Мечников. Досягне­н­ня вчених 19 ст. зна­йшли своє продовже­н­ня у 20 ст. Одним з найпоширеніших в структурі гін­еколог. захворювань є запале­н­ня, які досить часто призводять до анатом, змін у матк. трубах та до Б. З цього пита­н­ня роз­роблені методи діагностики прохідності матк. труб, а також їх від­новле­н­ня у випадку трубної Б. До них належать методи нерентґенолог. дослідже­н­ня: пертубація — продува­н­ня матк. труб вуглекислим газом; кімо­граф. пертубація; проба Д. Отта; проба Гінзельмана; проба speck; гідротубація; рентґенолог. дослідже­н­ня стану внутр. статевих органів після введе­н­ня контрастних речовин — гістеросальпін-го­графія. Роз­виток ендокринології сприяв виділен­ню окремої галузі — гін­еколог. ендокринології, що сприяло від­кри­т­тю статевих гормонів і, як наслідок, порушень у їх вироблен­ні — ендокрин. форми Б. Були ви­вчені складні процеси стероїдогенезу, овуляції, вдосконалені методи діагностики біо­логічно актив. суб­станцій і гормонів у тканинах та органах, синтезовані нові форми лікар. препаратів, які дають змогу заміщати функції всіх ланцюгів гіпоталамо-гіпофізарно-яєчник. системи. Досягнуті успіхи у ви­вчен­ні про­блеми Б. стали стимулом для виникне­н­ня ре­продукт. медицини — напряму медико-біол. знань, який охоплює про­блеми дітонародже­н­ня, регулюва­н­ня народжуваності, планува­н­ня сімʼї, збереже­н­ня генофонду. НТП 2-ї пол. 20 ст. значно вплинув на роз­виток нових ре­продуктив. технологій. Цьому сприяли фундам. дослідж. в галузі ембріології, гін­екології, андрології, сперматології, основ фізіології, ендокринології, імунології, урології, мед. генетики, мікрохірургії, сексопатології. Зʼявилися нові неінваз. обʼєкт, методи дослідже­н­ня: ультра­звук. дослідж., радіоімун­ні методи ви­значе­н­ня гормонів, компʼютерна, магнітно-резонансна томо­графія, імунофермент. аналіз, метод полімеразної ланцюг. реакції та ін. Особлива роль у про­гресі ре­продукт. технологій належить ендо­скопіч. методам, зокрема лапаро­скопії. Серед досягнень ре­продукт. медицини — успішне заплідне­н­ня «в пробірці» — in vitro, поза організмом, 25 липня 1978, в результаті якого народилася Луїза Браун. Це стало можливим завдяки спільній діяльності вчених Р. Едвардса та П. Стептоу (Кембридж, Велика Британія, 1978). В Україні лапаро­скоп. методи почали широко за­стосовувати 1982 (Б. Ентін, Е. Молжанов), а від 1985 — у клініці каф. акушерства та гін­екології лікувал. факультету Харків. мед. університету під керівництвом академік НАНУ, проф. В. Грищенка. Значний внесок у виріше­н­ня про­блеми Б., впровадже­н­ня нових ре­продукт. технологій зробили укр. вчені. Ви­знаним лідером серед них є В. Грищенко, який ви­вчив пита­н­ня, повʼязані з імунолог. Б., що стимулювало продовже­н­ня досліджень у напрямку штуч. інсемінації спермою донора, роз­робку методик кріоконсервації і в подальшому сприяло практич. втілен­ню методу штуч. заплідне­н­ня. Перша дитина після зача­т­тя «in vitro» народилася в Україні 1991.

Нині використовуються такі допоміжні ре­продукт. технології: заплідне­н­ня in vitro, заплідне­н­ня in vitro + сурогатне материнство; інсемінація спермою чоловіка або донора, інсемінація зміш. спермою чоловіка та донора; трансфер гамет у маткові труби; трансфер зигот у маткові труби; трансфер ембріонів у маткові труби; інтрацитоплазмат. інʼєкція спермія в ооцит; мікроа­спірація сперміїв з епідидимуса; хірург. ембріотрансфер та ін.

Б. — про­блема не тільки медико-біо­логічна, але й соц., правова, етична, психол., організаційна. Для її виріше­н­ня необхідно роз­робляти і впроваджувати ре­продукт. технології, вдосконалювати нові методики діагностики та лікува­н­ня; потрібне забезпече­н­ня лікувал. закладів сучасною апаратурою, обладна­н­ням, фармакол. препаратами. Над цим працюють колективи спеціалістів, обʼ­єд­нані в центри ре­продукції. В Україні перший такий центр був створений у Харкові (дир. В. Грищенко), функціонують також центри в Києві, Донецьку, Одесі, Івано-Франківську, Запоріж­жі, Сімферополі та ін. містах.

Завантажити статтю