Безплідність - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Безплідність

БЕЗПЛІ́ДНІСТЬ – нездатність до відтворення потомства. Ін. назва – неплідність. За визначенням ВООЗ, безплідним шлюб вважається тоді, коли жінка не вагітніє протягом двох і більше років регулярного статевого життя без застосування будь-яких протизаплідних засобів за умови дітородного віку подружжя. Б. у шлюбі охоплює від 10 до 12 % подружжів. Питома вага жін. форми Б. в структурі безплідних шлюбів досягає 55–87,8 %, чол. – 45 %, поєднання жін. та чол. Б. – 7,5–25 %.

Причинами Б. найчастіше є патолог. зміни в статевих органах, зокрема запал. процеси гонорей. і туберкульоз. етіології. Історія досліджень Б. нерозривно пов’язана з розвитком таких галузей медицини, як гінекологія, урологія, неабиякий вплив на неї мали традиції та світогляд народів. У давні часи відповідальність за відсутність вагітності та дітей цілком падала на жінку й трактувалася як результат дії надприрод. сил, злих духів, чаклунства, прокляття. Але вже в ті часи існували думки, які вказували на можливі причини Б. Так, рим. філософ Тит Лукрецій (1 ст. до н. е.) відзначав, що причина Б. може критися в організмі як жінки, так і чоловіка і що деякі ознаки можуть передаватися в спадок. У «Гіппократівському збірнику» є розділи «Про природу жінки», «Про безпліддя», «Про жіночі хвороби» та ін. В часи Аристотеля було вже відомо, що чоловіки, які зловживають алкоголем, та хворі не можуть мати дітей.

Єгипет. папіруси, написані бл. 1500 р. тому, містять відомості про способи лікування жінок при зміщенні матки, аменореї. У «Каноні лікарської науки» Ібн-Сіни (Авіценни, 980-1037) є розділи з питань гінекології. Авіценна вбачав причину Б. в сімені чоловіка чи жінки або в неправильному формуванні статевих органів, зокрема органів, які виробляють сім’я. В цей період переважали емпір. спостереження, які нерідко формулювалися за аналогією з життєдіяльністю організму тварин. Основи для розвитку наук гінекології були закладені в 16 ст., коли з’явилися роботи визначних анатомів: А. Везалія, Ґ. Фалопія, Р. де Граафа та ін. Тоді ж з’явився перший посібник з лікування жіночих хвороб (автор Меркадо, проф. ун-ту в Толедо). Тільки в 19 ст. гінекологію виділили в самост. дисципліну. У 1827 К. фон Баєр описав жін. статеву клітину (яйцеклітину) у праці «De Ovi Mammalium et Hominis Genesi» («Яйцеклітина ссавців і походження людини»). Відкриття сперматозоїдів пов’язане з іменем С. Гамма (бл. 1680). Знадобилося ще кілька століть для того, щоб сперматологія стала розвиватися як самостійна наука. Розвиткові заг. та мед. мікробіології сприяли дослідження Л. Пастера, Р. Коха. Одним із засн. імунології був І. Мечников. Досягнення вчених 19 ст. знайшли своє продовження у 20 ст. Одним з найпоширеніших в структурі гінеколог. захворювань є запалення, які досить часто призводять до анатом, змін у матк. трубах та до Б. З цього питання розроблені методи діагностики прохідності матк. труб, а також їх відновлення у випадку трубної Б. До них належать методи нерентґенолог. дослідження: пертубація – продування матк. труб вуглекислим газом; кімограф. пертубація; проба Д. Отта; проба Гінзельмана; проба speck; гідротубація; рентґенолог. дослідження стану внутр. статевих органів після введення контрастних речовин – гістеросальпін-гографія. Розвиток ендокринології сприяв виділенню окремої галузі – гінеколог. ендокринології, що сприяло відкриттю статевих гормонів і, як наслідок, порушень у їх виробленні – ендокрин. форми Б. Були вивчені складні процеси стероїдогенезу, овуляції, вдосконалені методи діагностики біологічно актив. субстанцій і гормонів у тканинах та органах, синтезовані нові форми лікар. препаратів, які дають змогу заміщати функції всіх ланцюгів гіпоталамо-гіпофізарно-яєчник. системи. Досягнуті успіхи у вивченні проблеми Б. стали стимулом для виникнення репродукт. медицини – напряму медико-біол. знань, який охоплює проблеми дітонародження, регулювання народжуваності, планування сім’ї, збереження генофонду. НТП 2-ї пол. 20 ст. значно вплинув на розвиток нових репродуктив. технологій. Цьому сприяли фундам. дослідж. в галузі ембріології, гінекології, андрології, сперматології, основ фізіології, ендокринології, імунології, урології, мед. генетики, мікрохірургії, сексопатології. З’явилися нові неінваз. об’єкт, методи дослідження: ультразвук. дослідж., радіоімунні методи визначення гормонів, комп’ютерна, магнітно-резонансна томографія, імунофермент. аналіз, метод полімеразної ланцюг. реакції та ін. Особлива роль у прогресі репродукт. технологій належить ендоскопіч. методам, зокрема лапароскопії. Серед досягнень репродукт. медицини – успішне запліднення «в пробірці» – in vitro, поза організмом, 25 липня 1978, в результаті якого народилася Луїза Браун. Це стало можливим завдяки спільній діяльності вчених Р. Едвардса та П. Стептоу (Кембридж, Велика Британія, 1978). В Україні лапароскоп. методи почали широко застосовувати 1982 (Б. Ентін, Е. Молжанов), а від 1985 – у клініці каф. акушерства та гінекології лікувал. ф-ту Харків. мед. ун-ту під кер-вом акад. НАНУ, проф. В. Грищенка. Значний внесок у вирішення проблеми Б., впровадження нових репродукт. технологій зробили укр. вчені. Визнаним лідером серед них є В. Грищенко, який вивчив питання, пов’язані з імунолог. Б., що стимулювало продовження досліджень у напрямку штуч. інсемінації спермою донора, розробку методик кріоконсервації і в подальшому сприяло практич. втіленню методу штуч. запліднення. Перша дитина після зачаття «in vitro» народилася в Україні 1991.

Нині використовуються такі допоміжні репродукт. технології: запліднення in vitro, запліднення in vitro + сурогатне материнство; інсемінація спермою чоловіка або донора, інсемінація зміш. спермою чоловіка та донора; трансфер гамет у маткові труби; трансфер зигот у маткові труби; трансфер ембріонів у маткові труби; інтрацитоплазмат. ін’єкція спермія в ооцит; мікроаспірація сперміїв з епідидимуса; хірург. ембріотрансфер та ін.

Б. – проблема не тільки медико-біологічна, але й соц., правова, етична, психол., організаційна. Для її вирішення необхідно розробляти і впроваджувати репродукт. технології, вдосконалювати нові методики діагностики та лікування; потрібне забезпечення лікувал. закладів сучасною апаратурою, обладнанням, фармакол. препаратами. Над цим працюють колективи спеціалістів, об’єднані в центри репродукції. В Україні перший такий центр був створений у Харкові (дир. В. Грищенко), функціонують також центри в Києві, Донецьку, Одесі, Івано-Франківську, Запоріжжі, Сімферополі та ін. містах.

Літ.: Сольский Я. П., Иванюта Л. И. Воспалительные заболевания женских половых органов. К., 1975; Тимошенко Л. В., Веропотвелян П. H. Бесплодный брак: Практическая гинекология. К., 1980; Давыдов С. Н. Трубное бесплодие. Москва, 1987; Грищенко В. И. Научные основы регулирования рождаемости. К., 1988; Дахно Ф. В., Паращук Ю. С. Безплідність у чоловіків і жінок. К., 1988; Паращук Ю. С. Бесплодие в браке. К., 1994; Грищенко В. И., Козуб Н. И. Эндоскопия в диагностике и лечении женского бесплодия. X., 1998.

Ю. С. Паращук

Стаття оновлена: 2003