Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім Й. Кобринського
КОЛОМИ́ЙСЬКИЙ МУЗЕ́Й НАРО́ДНОГО МИСТЕ́ЦТВА ГУЦУ́ЛЬЩИНИ ТА ПОКУ́ТТЯ ім. Й. Кобринського Засн. 1926 з ініціативи В. Кобринського (дир. до 1952) у приміщенні Нар. дому у м. Коломия (нині Івано-Фр. обл.) як Нар. музей ім. о. Й. Кобринського. Відкритий 1934 як Укр. нар. музей «Гуцульщина» ім. о. Й. Кобринського в Коломиї. Від 1945 – Держ. музей нар. мист-ва Гуцульщини; від 1992 – Коломий. музей нар. мист-ва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського, від 2009 – національний. Підпорядк. упр. культури, національностей та релігій Івано-Фр. облдержадміністрації та Мін-ву культури України. Експозиц. площа – 16 експозиц. та 4 виставк. зали; діють реставрац. майстерні, де проводять консервац. і реставрац. роботи зі збереження музей. експонатів, а також 3 відділи на правах окремих музеїв: Косівський музей народного мистецтва та побуту (від 1970), Писанкового розпису Музей (від 1987), Карпатського краю етнографії та екології Музей (від 2007). У фондах – понад 50 тис. од. зберігання, які репрезентують усі види традиц. нар. мист-ва гуцулів та покутян від 17 ст., окремі пам’ятки трипіл. культури датовано 4 тис. до н. е. Цінність становлять геогр. карти України 1-ї пол. 18 ст., складені Ґ. де Бопланом, твори сакрал. мист-ва кін. 17–19 ст., скульптура І.-Г. Пінзеля, вироби майстрів школи дерев. промислу в Коломиї (1894–1914), гончар. школи (1876–1914), полотна Т. Копистинського, К. Устияновича, К. Глуховського, М. Сосенка, Я. Пстрака, В. Петрука, учнів школи О. Новаківського, М. Глущенка. Експонати згруповано за видами нар. мист-ва на основі істор.-хронол. і моногр. принципів.
Представлено такі види нар. мист-ва: художнє оброблення дерева (різьблення, інкрустація, випалювання), металу та шкіри; гончарство; декор. ткацтво; килимарство; вишивка й одяг. 2000 відкрито постійно діючу виставку сакрал. та образотвор. мист-ва, а також експозицію традиц. гуцул. меблів, 2002 – мемор. кімнату громад.-політ. діяча, письменника А. Чайковського. Співробітники здійснюють н.-д. та наук.-освітню діяльність, організовують наук. конф., круглі столи, семінари, мист. акції, уроки народознавства, лекторії тощо; беруть участь у міжнар. фестивалях та конф., зокрема у Польщі, Чехії, Словаччині, Австрії, Німеччині. За останні роки у музеї проведено конф., присвяч. дослідж. істор.-етногр. р-нів Гуцульщини («Коломийська Гуцульщина», 2006; «Гуцульщина як історико-культурний феномен», 2009) та Покуття (2011); 120-літтю від дня народж. С. Вінценза (2008) та 150-річчю від дня народж. А. Чайковського (2007), «Феномен творчості Олекси Бахматюка» (2010); мист. акції, присвяч. митцям 19–20 ст.: нар. майстрам різьблення на дереві – Ю. та В. Шкріблякам, Ю. Корпанюку; художникам – О. Новаківському, С. Гординському, О. Кульчицькій, Я. Пстраку, Т. Шевченку. Щороку в музеї організовують 8–12 виставок, 2 з яких зазвичай розкривають фонд. збірки. Музейні колекції неодноразово експонувалися у провід. музеях України, а також в Естонії, Литві, Азербайджані, Вірменії, Білорусі, Польщі, Австрії, Франції, Німеччині, Словаччині. На основі музей. зібрань укладено кілька альбомів, зокрема «Гуцульські та покутські свічники-трійці» (2006), «Народна ікона на склі» (2008), «Дерев’яна скульптура Галичини ХVІІ–ХІХ ст.» (2010), «Гуцульські художні вироби з металу» (2011; усі – Львів); опубліковано комплекти листівок (1961; 1973). У 1993–94 видавали наук.-теор. ж. «Народний дім». На фасаді музею встановлено мемор. дошки: М. Шашкевичу (1911), І. Франку (1926), Й. і В. Кобринським (1990), А. Чайковському (1992), М. Лисенку (2003). Дир. – Я. Ткачук (від 1992).
Літ.: Коломийський державний музей народного мистецтва Гуцульщини: Путівник. Станіслав, 1962; Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини: Путівник. Уж., 1975; Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини: Альбом. К., 1991; Гуцульська вишивка з колекції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського. К., 2010; Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського: Альбом. Т., 2011.
І. С. Федів, Л. В. Пискор
Статтю оновлено: 2014
