Коломия

КОЛОМИ́Я  — місто обласного значе­н­ня Іва­­но-Франківської області, райцентр. Знаходиться на р. Прут (притока Дунаю), за 65 км від обл. центру. Площа 41,1 км². Насел. 61 989 осіб (2001, складає 97,9 % до 1989), пере­важно укра­­їнці, є також росіяни (5,01 %), поляки, євреї, білоруси. Залізнич. і автомобіл. вузол. Існує низ­­ка версій щодо походже­н­ня назви міста: від сполуче­н­ня імен­ника «коло» (колесо) та дієслова «миє» (мити, обмивати); від слова із серб. і хорват. мов «ко­­ломийє» (глибока вибоїна, наповнена водою); від чол. імені Коломий; від колиш. назви р. Прут (Мий — «коло Мия») та ін. К. від­о­­ма від серед. 13 ст. як центр ви­­добува­н­ня солі. Виникла як за­­лога-фортеця. 1507 К. вже була по­значена на європ. картах. У 15–16 ст. за К. вели боротьбу королі Польщі та господарі Мол­­дови й Волощини. У 16–17 ст. за­знала знач. руйнувань під час татар. і турец. нападів. Пере­б­­у­­вала в межах Хорват. держави, Галиц.-Волин. князівства, Польс. королівства (1349–1569 з пере­­рвами), Речі Посполитої (1569–1772). У 1395 польс. король Вла­­дислав ІІ Яґайло надав К. герб. 1405 вона отримала Маґдебур. право. Упродовж 15–17 ст. виникли 9 ремісн. цехів, що обʼєд­­нували 14 спеціальностей (крав­­ці, шевці, ковалі, слюсарі, мечники, кушнірі, римарі, сідлярі, пекарі, різники, бондарі, гарбарі, гончарі, аптекарі). 1613 коломиєць Ф. Горбаш привів до міста загін козаків, які визволили його та встановили на короткий час укр. владу. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. У 2-й пол. 17 — на поч. 18 ст. побл. К. діяли загони опришків. 1745 тут похо­­вано останки провід­ника руху кар­­пат. опришків О. Довбуша. Після 1-го поділу Польщі 1772 — у складі Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). До 1781 — повіт. центр. 1811 створ. Коломий. округу (цир­­кул). Австр. уряд на околицях міста заклав нім. колонії: Маріягільф (1811), Баґінсберґ (1818), Славіц (Славці; 1833), Він­­центі­­вка (1833), Ро­зенгек (1866), Флє­берґ (1892). За новим адм.-територ. поділом Австрії 1853 Королівство Галичина і Володи­­ми­­рія поділяли на 2 обл. (краї). Львів. обл. мала 12 округ, зокре­­ма й Коломийську, до якої належало 9 повітів. 1778 вже існу­­вала євр.-нім. школа, від 1811 функціонувала Гол. окружна шко­­ла. Під час т. зв. Весни народів 1848 тут створ. Окружну Руську раду, Нар. гвардію під синьо-жовтим стягом і роз­роблено укр. військ. команди, від­крито одну з перших у Галичині публіч. б-к, місц. аматори ві­діграли перші в Галичині ви­стави українською мовою. У серед. 19 ст. роз­почався роз­квіт міста: 1861 від­крито г-зію, 1864 — першу світську укр. друкарню, 1864 засн. першу укр. громад. ор-цію — братство св. архістратига Михаїла; у вересні 1866 через місто почав курсувати потяг Львів–Чернівці; 1869 введено в екс­плуатацію ф-ку машин «Л. Біскупський та син»; 1875 від­крито гончарну, 1894 — дерев. промислу, 1903 — шевсь­­ку школи. 1880 від­булися 2 резо­­нансні ви­ставки: етногр. і госп.-пром.; 1912 — ви­ставка домаш. промислу. 1912 працювали бл. 10 великих під­приємств. 1914 встановлено погру­д­дя Т. Шевченка, яке того ж року зруйнували рос. війська. На поч. 20 ст. у місті пе­­ремогу над москвофіл. уподоба­н­нями здобув радикал. рух. У цей час роз­гортало активну діяльність укр. пожежно-руханк. товариство «Січ» на чолі з адвокатом і парламентарем К. Трильовсь­­ким. Від 1864 виходила україно­­мовна світська г. «Голосъ народ­­ный», 1871–1912 — г. «Руска рада». 1864–1914 в різні роки тут друкувалося 29 укр. часописів. Під час 1-ї світової вій­ни — у зоні бо­­­йових дій. 1918–19 — у складі ЗУНР, центр округи. У К. сформовано 24-й полк ім. Геть­мана П. Дорошенка, 36-й полк ім. Геть­­мана І. Мазепи, 2-й гармат. полк, кінну сотню ім. Ю. Федьковича, Гуцул. курінь УГА. 1919–39 — у складі Польщі, від 1939 — УРСР. У К. до 2-ї світової вій­ни мешкали поляки, німці, значна євр. громада (1900 — понад 16 тис., 1919 — бл. 19 тис., 1939 — 15 тис. осіб). 1921 від­крито першу на Гуцульщині та Покут­ті муз. школу, 1926 — торг. школу. У К. виникла ідея ви­да­н­ня першої укр. енциклопедії — Української Загальної Ен­­цикльопедії, з цією метою тут був створений оргкомітет. У між­воєн. період активно працювали укр. товариства «Просвіта», «Сільський господар», «Каменярі», Союз укра­­їнок, Пласт, організації різних партій, зокрема УНДО, УСРП, УВО, ОУН. 1925–39 виходив най­­популярніший журнал для укр. жіноцтва «Жіноча доля». Від 1940 — райцентр. 3 липня 1941 місто захопили угор. війська. Від 10 серпня 1941 до 28 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Гітлерівці знищили майже все євр. насел. міста та багатьох укр. націоналістів. У період СРСР жит. за­знали сталін. ре­пресій. Існував 21-й (Коломийський) тактич. від­тинок «Гуцуль­­щина» УПА. До серед. 1950-х рр. діяло під­пі­л­ля ОУН. 1990 від­бувся Всесвіт. собор духов. України. 1858 у місті мешкало бл. 16 тис., 1880 — 23 тис., 1897 — 33,9 тис., 1912 — 43 тис., 1939 — 44,5 тис., 1959 — 31,3 тис., 1979 — 52,1 тис., 1991 — 65,7 тис., 2006 — 61 тис. осіб. У 1970–90-х рр. пром. потенціал був пред­ставлений 25-ма під­приємствами та філіями, кількома буд. організаціями.

Гол. під­приємства: «Карпатські візерунки», Коломий­­ський завод сільськогосподарського машинобудува­н­ня («Коломиясільмаш»), Коломийський завод комплектних роз­подільчих при­строїв, «Електрооснаст­­ка», хлібокомбінат, сиророб., пивовар., металовиробів і деревооб­роб. заводи, ткац., взут­тєва, гардин­на та швейна ф-ки. На­при­кінці 1990-х — на поч. 2000-х рр. більшість з них занепала або пе­­ре­профілювалася. Працюють Ко­­ломий. заводо­управлі­н­ня буд. матеріалів, лісокомбінат, «Колопапір», «Тенмарк» і «ЮМАС». Пе­­реважає дрібне пром. виробництво, діє низка субʼєктів малого під­приємництва. У К. — мед. коледж, пед. коледж Прикарпат. університету, політех. коледж Нац. університету «Львівська політехніка», екон.-правовий ко­­ледж Київ. торг.-екон. університету, ін­­дустр.-пед. технікум, профес. училище № 14, профес. ліцей сфе­­ри послуг, приватні коледжі пра­­ва і бізнесу, компʼютер. наук, ін­ститут упр. природ. ресурсами, ін­ститут При­­карпат. університету; 8 заг.-осв. шкіл, природн.-матем. ліцей, навч.-вихов. комплекс, г-зія, 12 до­шкіл. навч. закладів; Будинок дит. і юнац. творчості, станція юних техніків, навч.-вироб. центр твор­­чості учнів. молоді, муз. студія, 2 ДЮСШ; Коломийський облас­­ний український драматичний театр ім. І. Озаркевича, Коломиї історії міста Музей, Коломийський музей народного мис­­тецтва Гуцульщини та Поку­т­тя ім. Й. Кобринського, «Писанка» Музей, крає­знавчий музей «Просвіта», центр-музей гумору «Ве­­села оселя», Нар. дім, 2 муз. шко­­ли, художня школа ім. Я. Пстрака, 4 б-ки для дорослих, 3 б-ки для дітей, бібліотека для юнацтва; центр. рай. лікарня, центр. дит. лікарня, полог. будинок, інфекц. лікарня, фтизіопульмонол., шкір­­но-венерол. і онкол. диспансери, стоматол. поліклініка, центр здоровʼя, лікув.-діагност. центр, СЕС, вузл. лікарня; 5 готелів. ЗМІ: ТРК «Нове телебаче­н­ня краю», газети «Вільний голос», «Коломийська правда», «Коломийський вісник», «Коломийсь­­кі вісти», «ЗР-інформ» та ін. Є 2 ботан. памʼятки природи місц. значе­н­ня (Горіх сірий і Магнолія) та 3 парки: ім. К. Трильовсь­­кого (закладений у 1-й пол. 19 ст.; памʼятка садово-парк. мистецтва місц. значе­н­ня), ім. Т. Шев­­ченка (або «Студентський») та «Молодіжний». Функціонують нар. театр поезії «Орфей», нар. самодіял. ансамбль танцю «Поку­т­тя», нар. симф. оркестр, нар. са­­модіял. театр, нар. самодіял. хор «Просвіта», нар. вокал. ансамбль «Серпанок» Нар. дому, фольклор. оркестр «Музика Кар­­пат», нар. оркестр нар. музики «Гуцулія» муз. школи № 1, нар. хор міськрай. товариства «Просвіта», нар. камер. хор «Камертон» пед. коледжу. Від 1987 у К. проводять Муз. фестиваль ім. А. Кос-Ана­­тольського, від 1989 — фольклор. фестиваль «Коломийка»; 2000 і 2006 проходив Гуцульський фес­­тиваль. Від 1996 виходить бага­тотомна «Енциклопедія Коломий­щини» (до 2011 — 8 томів-зшит­ків), від 2008 — сер. «Коломийська бібліотека» (на 2011 — 10 кни­жок). Реліг. громади: 10 — УГКЦ, 5 — УПЦ КП, 2 — УПЦ МП, 1 — РКЦ, 1 — юдеїв, 6 — проте­стант­ських. У К. — центри Коло­­мий.-Чернів. єпархії УГКЦ і Коломий. єпархії УПЦ КП. Виявлено поселе­н­ня липец. культури, доби ран­нього заліза, періоду культури карпат. курганів, ран­ніх словʼян (3–4 ст.), культури праз. типу, епохи пізнього сере­­дньо­віч­чя, доби Київ. Русі (10–11 ст.) і періоду Галиц.-Волин. держави (11–14 ст.; 12–13 ст.), сло­вʼян. городище з дитинцем, мо­­­гильник періоду культури кар­­пат. курганів, курган рим. часів. На поч. 19 ст. археол. памʼятки тут досліджували історики й етно­графи З. Доленга-Ходаковсь­кий, Б. Януш, у 20 ст. — Я. Пастернак, М. Смішко, Т. Сулімірсь­­кий, І. Свєшников, Б. Василенко, Б. Томенчук, Л. Вакуленко, Л. Мики­­тенко, Л. Крушельницька, В. Конопля, О. Приходнюк. Археол. знахідки з К. зберігаються в музеях Варшави, Кракова, Відня, у Львів. істор. музеї, коломий. музеях. Памʼятки архітектури: церква Благовіще­н­ня («Мона­­стирок», 1587; нац. значе­н­ня; на­­лежить УПЦ МП, за­знала сут­тєвих змін) і дзвіниця (18 ст.), кос­­тел св. Панни Марії (1775, від­бу­­дова 1830–95; нині греко-ка­­тол. церква св. Йосафата Кунцевича), кафедр. собор св. архістратита Михаїла (1855–73; УГКЦ), повіт. староство (1860; нині адм. корпус центр. рай. лікарні), залізнич. вокзал (1866), ратуша (1877; нині міська рада), повіт. рада (1891; нині музей іс­­торії міста), щаднича каса (1892; нині Нар. дім), скарбничий уряд (фінанс. і податк. упр., 1897; нині заг.-осв. школа № 9), єзуїт. костел (1898; нині костел св. Ігнатія Льо­йоли), Нар. дім (1901; нині музей нар. мистецтва Гуцульщини та Поку­т­тя ім. Й. Кобринського), гімназія (1875–1901; нині заг.-осв. школа № 1), монастир-шко­­ла сестер урсулянок (1907; нині гімназія ім. М. Грушевського), гол. окружна школа (1-а пол. 19 ст.; нині центр зайнятості та міський пенсій. фонд). Встановлено памʼятники Т. Шевченку, М. Гру­­шевському, Мирославу Ірчану, С. Бандері, К. Трильовському, А. Міцкевичу, воїнам-афган­­цям, борцям за незалежну Україну, меморіал рад. воїнам, які загинули під час визволе­н­ня К. від нім.-фашист. окупантів, статую Божої Матері «За щасливе поверне­н­ня з фронтів вій­ни, тюрем, концтаборів». Є понад 40 мемор. і памʼят. дощок, зокрема М. Шашкевичу (1911) та І. Фран­­ку (1926). Низка науковців по­­вʼязує назву пісен. і муз. жанру та танцю коломийка з К. Серед видат. уродженців — історик, соціолог, журналіст В. Кайє-Ки­­сілевський, історик І. Монолатій, історик, публіцист, журналіст Б. Осадчук, біо­хімік Я. Ба­­бʼюк, математик Р. Бобрик, хімік Б. Грищук, фахівець у галузі механіки П. Лепіхін, фізик В. Стрі­­ха, лікар-ендокринолог В. Пань­­ків, лікар-фізіотерапевт, курортолог О. Роз­дільська, лікар-пе­­діатр М. Фішер-Слиж, брати лі­­кар-терапевт Бог­дан-Зиновій, поет, пере­кладач, літ. критик, ху­­дожник, мистецтво­знавець Свя­­тослав Гординські та їхня сест­­ра піаністка Д. Гординська-Ка­­ранович, історик, громад.-політ. діяч, один із чільних чл. ОУН З. Книш; письмен­ниця, журналістка О. Бабій, громад. діяч, публіцист, письмен­ник К. Кахникевич, громад. діяч Й. Кобринський, брати поет, пере­кладач, літ. критик, мистецтво­знавець, графік Іван, прозаїк, пере­кладач Тарас і їхня сестра лікар-дерматовенеролог, культурно-громад. діячка, публіцист Володимира Крушельницькі, поетеса Н. Стефурак, громад. діяч, пуб­­ліцист, письмен­ник Є. Яворівський, громад.-політ. діяч А. Фі­­ґоль, громад.-культур. і спорт. ді- яч С. Ґеник-Березовський; художники Ю. Арсенюк, Б.-І. Божемський, В. Дувірак, М. Сельська, художник-модельєр Н. Ан­­друсяк, майстриня гобелена, гра­­фік, живописець М. Базак, живописець, дизайнер М. Гнатюк, майстер худож. кераміки О. Білоскурський, художниця де­­кор.-ужитк. мистецтва, мистецтво­­­знавець К. Каркадим; композитор, музико­знавець, громад.-культур. діяч В. Витвицький, му­­зико­знавці С. Павлишин, Л. Гра­­бар, Я. Якубʼяк, Я. Луканюк, композитор, піаніст, музико­знавець О. Козаренко, диригент, ком­­позитор Л.-М. Гладилович, композитор, нар. арт. УРСР А. Кос-Анатольський, піаніст, засл. арт. УРСР Ю. Кречковський, композитор, фольклорист, засл. діяч мистецтв України В. Павліковсь­­кий, режисер, засл. діяч мистецтв РФ і України М. Лукавецький, ак­­тор, театр. діяч А. Нижанківсь­­кий, актриса, засл. арт. України Г. Талалай; євр. віолончеліст Е. Фоєрман і кіноактор А. Гранах, польс. науковці Е. Вайґель, Р. Левицький, З. Горбовий та Г. Цьолкош-Лупінова, актор Є. Но­­вак, спів­ачка О. Табачник, культ.-осв. діяч Я. Гоф­фман, англ. арх. Я. Шелепета; громад.-політ. і військ. діяч Я. Білоскурський, військ. діячі Я. Біберович і М. Бі­­лоскурський; учасниця нац.-визв. руху К. Зарицька, сотник УСС О. Левицький, сотник УГА Р. Левицький; дипломати І. Довганюк та О. Тимофіїв; тенісист Л. Чайківський, гандболіст В. Гасій, боксер А. Федчук. Із К. повʼязані життя та діяльність І. Франка та його сина педагога, письмен­ника Петра, письмен­ників І. Озарке­­вича (19 ст.), М. Павлика, В. Сте­­фаника, Марка Черемшини, І. Зу­­бенка, М. Матіїва-Мельника, Мирослава Ірчана, А. Чайковсь­­кого, Ю. Шкрумеляка, Ірини Віль­­де, П. Козланюка, Р. Іваничука, Д. Павличка, Т. Мельничука, В. Герасимʼюка, М. Андрусяка, громад.-політ. діячки, публіциста О. Кисілевської, композитора, скрипаля, нар. арт. України П. Терпелюка, акторки, засл. арт. України О. Затварської, кіноактора В. Симчича. У К. 1485 господар Молдови Штефан Великий присягав на вірність королю Польщі Казимиру IV Яґел­лончи­­ку, а 2002 від­булася зу­стріч пре­­мʼєр-міністрів України та Поль­­щі А. Кінаха та Л. Мі­л­лєра. У міс­­ті пере­бували імператор Авст­­ро-Угор. імперії Франц-Йосиф І (1851, 1880), престолонаслідник, згодом — імператор (остан­ній) Австро-Угор. імперії Карл I (1912, 1914), керівники Польс. держави Ю. Пілсудський (1922), І. Мосціцький (1937), Е. Ридз-Сміґли (1939), рад. парт. і держ. діяч М. Хрущов (1939).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю