Б’єрнсон Б’єрнстьєрне - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Б’єрнсон Б’єрнстьєрне

Б’ЄРНСОН Б’єрнстьєрне (Bjørnson Bjørnstjerne; 08. 12. 1832, парафія Б’єрґан побл. м-ка Квікне, Норвегія – 26. 04. 1910, Париж) – норвезький письменник і громадсько-політичний діяч. Нобелів. премія в галузі літ-ри (1903). Народився в сім’ї пастора. Навч. у Християнії (нині Осло) у приват. ліцеї для старших учнів (1850–52). Уже в студент. роки брав активну участь у сусп. житті країни, приєднавшись до ліберал. крила норвез. інтелігенції, що вела боротьбу за скасування унії зі Швецією, нав’язаної Норвегії після тривалої унії з Данією (1650–1818). У 2-й пол. 19 ст. Б. став ідей. провідником боротьби за незалежність Норвегії. Творчу працю почав як театр. критик у «Моrgenbladet» (1854–56). Від 1856 видавав г. «Illustreret Folkeblad», а 1857–59 працював худож. кер. та реж. найдавнішого норвез. театру в Берґені. Там він став також ред. г. «Bergenposten» і змінив її напрямок з консерват. на ліберальний. 1865–67 Б. працював худож. кер. Нац. театру в Християнії, а 1866–71 редагував «Norsk Folkeblad», популярну серед селян. У 50-і pp. почав писати поезію, прозу, п’єси. Багато його поет. творів цієї пори (згодом вони склали зб. «Dikter og saga» – «Вірші та балади», 1870) покладено на музику, а вірш «Ja, vi elsker dette land» («Так, ми любимо цей край», 1859) став нац. гімном Норвегії. Повісті Б. «Synnøve Solbakken» («Сюневе Сульбакен», 1857), «Arne» («Арне», 1859; укр. перекл. М. Павлика опубл. у г. «Батьківщина», 1889, № 1–14), «En glad gut» («Веселий хлопець», 1860) та низка оповідань були написані на тему селян. життя й відкрили нову епоху в розвиткові норвез. прози. Персонажі цих творів романтизовані, письменник знаходить у них риси справж. героїв. У п’єсах цього періоду «Halte-Hulda» («Крива Гульда», 1858), «Kong Sverre» («Король Свере», 1861 ), «Sigurd Slembe» («Сіґурд Лютий», 1862) Б. опрацьовував сюжети з давньої норвез. історії, їхні мотиви перегукувалися з сучас. йому проблематикою. У 1870-і pp. Б. перейшов на позиції реалізму й у творах звернувся до сусп. тематики. У драмі «En fallit» («Банкрутство», 1875) він порушив тему моральності капіталу й фінанс. світу, а в драмі «Redaktøren» («Редактор», 1875) – моральності преси. Соц. та етич. проблемам присвячені й ін. драми цього періоду. Найбільшим досягненням Б. у драматургії стала символічна дилогія «Over ævne» («Понад силу», ч. 1, 1883; ч. 2, 1895; укр. перекл. у «Літературно-науковому віснику», 1900, т. 12). У 1-й ч. показано драму пастора, в душі якого відбувається боротьба між потребою віри та реліг. сумнівами, між радістю буття й почуттям цілковитої безвиході, а в 2-й – конфлікт між верхівкою багатих промисловців, що їх породжує індустріалізація країни, і злиденною верствою робітників, на яких перетворює колиш. селян той самий процес. Герой п’єси розв’язує конфлікт анархіч. актом у ніцшеан. дусі – фізич. знищенням купки багатіїв ціною влас. життя. Альтернативу цим подіям письменник бачить у компромісі. Сусп. проблемам присвячена й пізня проза Б.: повісті «Støv» («Порох», 1882), «Det flager і byen og på havnen» («Місто й гавань у прапорах», 1884), «På Guds veje» («Божою дорогою», 1889; укр. перекл. у г. «Діло», 1907, № 161–280). Б. плідно працював також у царині публіцистики, відгукуючись у європ. пресі на актуал. питання сучасності. Упродовж усього життя, борючись за самостійність Норвегії, він співчував ін. поневол. народам, які домагалися своїх нац. прав (фіннам, словакам, чехам), і ставав на їхню оборону. 1903 Б., завдяки ред. німецькомов. часопису «Ruthenische Revue» (1903–05, від 1906 – «Ukrainische Rundschau») Р. Сембратовичу, з яким листувався до смерті останнього (1906), познайомився з Україною та її історією. Відкриття України було для Б., за його словами, великою подією, він не раз ставав на захист прав українців (лист до міністра внутр. справ Росії В. Плеве з приводу політ. гніту у підрос. Україні 1903; відповідь на анкету часопису «Ruthenische Revue» «Заборона української мови в Росії» (1904), стаття «Русини» в париз. часописі «Le Courrier Europeen» (1906), співред. якого він був, стаття «Поляки-гнобителі» (1907), надрук. одночасно в «Ukrainische Rundschau», віден. щоденнику «Die Zeit» та «Le Courrier Europeen», a також y скороч. укр. перекл. в часописі «Діло»). Після смерті Р. Сембратовича Б. підтримував листування з його наступником В. Кушніром. Завдяки великому авторитетові Б. у зх. культурному світі його виступи на захист українців мали значний розголос. В Україні твори Б. почали перекладати 1886 (казка «Ліс» у перекл. І. Франка, часопис «Зоря», № 8), серед перекладачів – М. Яцків, Л. Лопатинський, Л. Гринюк, А. Крушельницький, Є. Ярошинська, в наш час О. Сенюк та ін. Лесь Курбас, переклавши вірш Б. «Я вибираю березіль» («Барикади театру», 1923, № 1), узяв із нього назву для свого театру.

Тв.: Laboremus. Драма. Л., 1901 ; укр. перекл. – Марі: Повість // ЛНВ. 1907. T. 37–39; Новоженці: Комедія. Коломия, 1907; Батько: Оповідання // ЛНВ. 1909. T. 48; Тронд: Оповідання // Неділя. 1911. № 18–19; Мужицькі оповідання. Коломия, 1913; Норвегія. Дівча молоденьке лугом брело: Вірші // Передчуття. К., 1979; Небезпечне сватання: Повісті й оповідання. К., 1986; Дитя в нашій душі: Вірш // Літ. Львів. 1998. № 69.

Літ.: Франко І. Передмова до драми Б. «Понад наші сили» // ЛНВ. 1900. Т. 12; Украинка Леся. Новые перспективы и старые тени // Жизнь. 1900. № 12; Її ж. Новейшая общественная драма // Твори. К.; Х., 1930; Лозинський М. Бєрнштерне Бєрнзон // Люди: Біогр.-літ. нариси. Л., 1909; Сенюк О. Післяслово // Б. Б’єрнсон. Небезпечне сватання. К., 1986; Іваничук Н. Б’єрнстьєрне Б’єрнсон – поборник прав українського народу // Українська періодика: історія і сучасність. Л., 1997.

О. Д. Сенюк

Стаття оновлена: 2003