Коломієць Володимир Родіонович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Коломієць Володимир Родіонович

КОЛОМІ́ЄЦЬ Володимир Родіонович (02. 11. 1935, с. Вовчків, нині Переяслав-Хмельн. р-ну Київ. обл.) – поет, перекладач. Брат Олега Князен­ка, батько Л. Коломієць. Держ. премія України ім. Т. Шевченка (1993). Закін. Київ. ун-т (1958). Працював у Києві: на редакц. ро­боті, секр. СПУ, гол. ред. ж. «Дні­про» (1978–84); зав. ред. поезії вид-ва «Український письменник» (1986–2010). Перша зб. – «До серця людського» (1959). Віршам К. притаманні лірична зосередженість, енергійність інтонацій, публіцистичність образів; у них він окреслює сучасне життя та розкриває духовні обрії людини. У поемах «Гори­цвіт», «Не втратить вічності» (оби­дві – 1980), «Сестра Землі», «Се­ред шаленого червня…» (обидві – 1984), «Семигори» (1985; 1990), «Сомкова Долина» (1986) осмислює гуманіст. ідеал укр. народу. Писав також для дітей: зб. «Зозулині черевички» (1971), «Дід Глід і Глоденятко» (1973), «Ярмарок див» (1983), «Весела оселя» (1986), «Лесикова сопіл­ка» (2003), «Мирослав і Любомир» (2012). Усі зазначені книги опубл. у Києві. Упорядкував антологію-хрестоматію укр. поезії від найдавнішого часу до сучасності в 3-х т. («Небо Украї­ни», 2000, т. 1; «Українське диво», 2005, т. 2; обидва – Київ; «Слово заповітне», т. 3, не видано). Підготував до друку спогади «Як молоде вино шуміло…», до­­слідж. з укр. міфології, етимології та мови «Одкровення від ластівки». Перекладає з вірм., болгар., азерб., рос., казах., нім. та ін. мов. Окремі твори К. перекладено вірм., болгар., азерб., рос., білорус., англ., латис., груз., чес., словац., польс., франц., нім. мовами.

Тв.: Рунь. 1962; Планета на житній стеблині. 1964; Колиска жайвора. 1966; Поезії. 1967; Поміж чуттями і дивами. 1969; Партитура. 1971; По сей бік райдуги. 1972; Переяслав. 1974; День тво­рення. 1975; Розмисел. 1976; На відстані серця. 1978; Від обрію до обрію. 1981; Світень. 1982; Подих моєї землі. 1984; Вибране. 1985; Сузір’я миру. 1987; Яре віно. 1988; Русло. 1991; Золото­синь. 1992. Правнуки Дажбожі. 1999; Поки ще світить сонце… 2005; Роса і попіл. 2006; Видива на дорозі. 2007; Мирослав і Любомир. 2012 (усі – Київ).

Літ.: Череватенко Л. Перевисання до людини // Дніпро. 1970. № 1; Жулин­сь­кий М. З турботами великими й ма­­лими // Жовтень. 1972. № 1; Бурбе­ла В. Семигорівський грім // Київ. 1990. № 6; Федина В. Тінь сльози на мене впала // Кур’єр Кривбасу. 1996. № 8.

А. О. Ткаченко

Стаття оновлена: 2014