Біблійне право - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Біблійне право

БІБЛІ́ЙНЕ ПРА́ВО – юридичні норми та моральні правила Біблії, які регламентують відносини між Богом і людьми, володарем і підданими, державою і громадянами, батьками та дітьми, чоловіком і жінкою та ін. Біблія характеризує форми і методи держ. управління, упорядкування громад. порядку і в кожному конкрет. випадку визначає, як треба діяти щодо злодійства, неправдивого свідчення, умис. та неумис. вбивств. Окремі статті стосуються взаємовідносин між наймачем і найманим працівником, вимагають справедл. суду, регулюють родинні стосунки. Б. п. ґрунтується на твердженні, що верхов. законодавцем і суддею є Бог, постати перед судом – означає постати перед Богом. Бог Ягве дав своєму обраному народові Закон на г. Сінай (Сінай. законодавство) і уклав Заповіт (союз, угоду). Перші юрид. норми та етичні заповіді пов’язані у Біблії з пророком Мойсеєм – посередником між Богом і людьми, – котрий вивів давніх євреїв з Єгипет, полону в Ханаан, встановив культ Бога Ягве і записав П’ятикнижжя – Тору (давньоєвр. - вчення, закон). За його часу було частково запроваджено суд. адміністрацію (існував, зокрема, верхов. суд для розгляду справ про вбивства). Закон представлений 10-ма заповідями (Декалогом) та Книгою Заповіту. 10 заповідей - 1-а частина законодавства Мойсея, свідчення укладення заповіту на Синаї, має паралелі із законодав. актами та морал.-реліг. настановами ранішого часу: законами Хаммурапі, із клятвами померлих про невинність в єгипет. «Книзі мертвих», списками гріхів, що використовувалися в ассирій. молитвах за хворого тощо. Але, на відміну від них, суть 10-ти заповідей передусім у наголошенні на волі єдиного Бога, котрий вказує своєму народові на праведні шляхи і відвертає від хибних. Віра в єдиного Бога – гарантія справедл. і правед. життєвого шляху, а те, що Він виступає законодавцем, призводить до того, що сам Закон набуває нового значення у сфері права і моралі, чого не було в раніших законодавствах. Книга Заповіту містить пояснення, коментарі до 10-ти заповідей (список правових приписів, що стосувалися різних сторін повсякден. життя). Це «права» (євр. «мішпатім»), які запроваджують сусп. порядок і які можна розділити на право соціальне (захист прав рабів), кримінальне (захист життя), громадянське (захист власності), релігійне (захист святині). Окреме місце займають «слова» (євр. «деварім») – приписи щодо особистих стосунків людей (4 заповіді про милосердя щодо ближніх; 7 заповідей, які роблять богообраний народ «людьми святими»; 12 заборон кривдити своїх ближніх, у яких ідеться про справедливе судочинство і про заборону суддям брати хабара, оскільки він «осліплює зрячих і викривляє слова справедливих»). У розділі з приписами, що визначають реліг.-общин. устрій (євр. «хуккот»), записано закони про суботній відпочинок, заповіді про щорічні свята і про жертвоприношення, що регулюють відносини віруючих з Богом. Окрім книги Виходу, правові та морал. засади Біблії викладені в книзі Левит («заповіді святості») та в книзі «Повторення закону». У Новому Заповіті норми Б. п. відображають еволюцію християнства від нац. до універс. релігії. 10 заповідей залишаються найважливішим критерієм оцінки вчинків, однак тут Закон не є остаточ. нормою для праведних, а застосовується для остраху «незаконних та неслухняних, нечестивих і грішників». Для християнина Закон – поперед. етап перед прийняттям Євангелія, Церква має стежити, щоб він не розглядався віруючими як шлях до спасіння. Хоча Б. п. і має теол. підґрунтя, проте рельєфно відображає тогочасну соц. дійсність. Осн. категорії Б. п. стали основою сучас. права. Б. п. відображало реалії тогочас. дійсності та сусп. ідеологію.

Літ.: Решетников Ю. Закон Моисея как правовой документ древности // Богомыслие. 1994. № 4.

П. В. Голобуцький

Стаття оновлена: 2003