Бібліографія сільськогосподарська - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Бібліографія сільськогосподарська

БІБЛІОГРА́ФІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДА́РСЬКА – галузь бібліографічної діяльності, завданням якої є виявлення, відбір, опис, реєстрація і наукова систематизація інформації про праці сільськогосподарської тематики. Б. с. дає змогу ефективно використовувати світ. видання, які містять інформацію, необхідну для ефектив. вирішення проблем с. госп-ва, сприяє зменшенню собівартості наук. розробок. С.-г. знання містили ще вавилон. глиняні таблички та папіруси Александрій. б-ки. Найвідомішими є бібліогр. таблиці, створені Александрій. бібліотекарем Каллімахом (3 ст. до н. е.). У 17 ст. виникли наук. т-ва, що поширювали інформацію про видання с.-г. спрямування і поклали початок системі розповсюдження с.-г. наук.-тех. інформації та інформ. консультац.-освіт. службі. У 19 ст. почалося масове видання наук.-популяр. та рефератив. журналів, що подавали бібліографію.

Розвитку Б. с. в Україні сприяло зародження та відкриття світ. ринку с.-г. продуктів, створення після реформи 1861 капіталіст. типу землеробства, що зумовило потребу у глибоких с.-г. знаннях, вплинуло на поширення і напрями Б. с., тематику бібліогр. посібників. Перші видання Б. с. на тер. України з’явилися наприкінці 18 ст. і відображали зміст журналів «Сельский житель», «Труды СЭО», «Земледельческий журнал» та ін. Перший у Рос. імперії темат. покажч. «Известия о самых лучших книгах домостроительства» опубл. 1789. Джерелами Б. с. були також навч. посібники та наук. праці, які містили огляди і списки літ-ри, пов’язані зі змістом видань. Серед них – книга П. Перелигіна «Начертание правил лесоводства» (С.-Петербургъ, 1831), де подано огляд лісознав. літ-ри, вперше зазначені книги з теми, видані в Рос. імперії. Перші спроби створення поточ. бібліогр. інформації пов’язані з періодикою: «Лесной журнал», «Журнал Министерства государственных имуществ», «Земледельческая газета» тощо. Знач. розвитку Б. с. набула з виданням «Обзоров действий Департамента сельского хозяйства» (1841–49), де регулярно публікувалися списки нової с.-г. літ-ри. Знач. внесок у розвиток Б. с. зробили добровіл. об’єдн. громадян. Комісія з розповсюдження с.-г. знань Вільного екон. т-ва (ВЕТ, 1865) зробила спробу визначити напрями Б. с. і розробити конкретні організац. і практ. заходи для її розвитку. Аналогічну діяльність здійснювала Комісія з перегляду популяр. с.-г. літ-ри Київ. агроном. т-ва. На 1-му Всерос. с.-г. з’їзді (Київ, 1913) було висунуто пропозицію про створення на місцях громад. агроном. орг-цій, які б вели бібліографію та рецензували с.-г. літ-ру, сприяли її поширенню. Комісія з розповсюдження с.-г. знань ВЕТ провела 1914 нараду з Б. с., на якій було запропоновано створити центр с.-г. бібліографії в країні, започаткувати період. видання покажчиків зонал. бібліографії, посібників для практ. працівників галузі тощо. Проте через відсутність фінанс. підтримки багато пропозицій залишилося нереалізованими. На громад. кошти здійснено видання двох номерів «Вестника сельскохозяйственной литературы» Київ. агроном. т-вом та «Библиографического обзора популярной сельско-хозяйственной литературы» ВЕТ (рец. на книги). У щорічниках Київ. т-ва природознавців «Указатель русской литературы по математике, чистым и прикладным естественным наукам» зазначено також с.-г. книги (1872–91, 1899–1906). У 1913–15 чотири бібліогр. огляди популяр. с.-г. літ-ри видало Київ. агроном. т-во. На цей період припадає також бібліогр. діяльність ін. освіт. та наук. т-в, зокрема «Просвіти», НТШ, «Сільського господаря».

Знач. вплив на розвиток Б. с. в Україні у 20-і рр. мало Бібліогр. бюро, створ. С.-г. наук. ком-том (1919–27) при Наркомземі України (пізніше перейм. на Бібліогр.-бібліотечне бюро), яке координувало бібліогр. роботу секцій ком-ту, надавало метод. допомогу с.-г. б-кам України. Бюро видало кілька номерів «Бібліографічного бюлетеня», скерувало бібліогр. роботу с.-г. установ на підготовку зведеного каталогу всіх б-к аграр. профілю країни. Серед його завдань було розроблення, пропаганда і впровадження єдиної с.-г. бібліогр. класифікації. Бюро співпрацювало з Міжнар. аграр. ін-том у Римі, Ін-том дослід. агрономії у Петрограді, бібліотеч. закладами Вашинґтона, Берліна, Брюсселя, Москви та найбільшими б-ками України. Тоді ж діяли й с.-г. т-ва: Всеукр. агроном. т-во (Харків), органом якого у 1922 була «Українська сільськогосподарська газета», і Т-во с. госп-ва Пд. України (Одеса), відоме виданням «Записок» та ін. У зв’язку з організац. заходами щодо планомір. розвитку агрономіч. науки і вироб-ва в Україні планувалося створити єдиний бібліотеч.-бібліогр. та метод. центр. Саме такі функції були покладені на організовану при Наркомземі УРСР у 1921 Центр. наук. с.-г. б-ку (ЦНСГБ) у Харкові (нині Сільсько-господарська бібліотека центральна наукова). 1933 спільно з сектором тех. пропаганди ВАСГНІЛу б-ка розпочала видання реферат.-бібліогр. зб. «Огляд іноземної літератури з сільського господарства» (1933–47, 52 вип.). 1936–56 б-ка видала 7 вип. рефератив.-бібліогр. збірника. Від 30-х рр. ЦНСГБ систематично готувала для НДІ та дослід. станцій розгорнуті бібліогр. списки, б-ки дедалі більше уваги приділяли створенню рекомендац. бібліографії. Від кін. 50-х рр. на Держ. респ. б-ку УРСР (нині Нац. парламент. б-ка України) покладено функції підготовки рекомендац. посібників, зокрема у галузі с. госп-ва. До цієї роботи залучено обл. та рай. б-ки, центри, бюро наук.-тех. та екон. інформації всіх рівнів. Держ. респ. б-ка щороку готувала по 3–4 бібліогр. видання на с.-г. тематику. Від 1970 ЦНСГБ – у складі Пд. відділення ВАСГНІЛу переїздить до Києва, де спільно з ін. провід. б-ками здійснює підготовку покажчиків «Нові сільськогосподарські книги», «Досягнення науки і передовий досвід – сільськогосподарському виробництву», від 1974 розпочала випуск щоквартал. проблем.-темат. покажч. «Генетика, селекція та насінництво сільськогосподарських культур», видала низку фундам. бібліогр. посібників: «Масличные культуры. 1980–1989: В 3-х кн.» (К., 1993), «Вирощування олійних культур в Україні. 1889–1979» (К., 1995), «Періодичні видання з агрономії в Україні. 1918–1940» (К., 2002). У галузі наук.-допоміж. ретроспектив. Б. с. неабиякі здобутки мали ЦНБ АН УРСР (нині НБУВ) та Ін-т історії АН УРСР (сектор історії техніки та природознавства). Вони видали праці «Мінеральні добрива Української РСР. 1918–1965» (ч. 1–2), «Зрошення і обводнення на півдні Української РСР. 1952–1965» (обидві – К., 1968). Унікал. бібліогр. посібник «Виноградарство Молдавії і України. 1917–1967» (Кишинів, 1976) підготували Одес. держ. наук. б-ка спільно з Держ. б-кою Молдав. РСР. ЦНСГБ спільно з б-ками галуз. НДІ видала ретроспективні бібліогр. покажчики: «Удосконалення технології виробництва картоплі», «Механізація вирощування овочів» (обидва – К., 1979), «Наукові праці Іванівської дослідно-селекційної станції. 1901–1997» (К., 1999) та ін. Підготовку наук.-допоміж. покажчиків проводили також б-ки низки с.-г. НДІ.

Із переходом економіки України до ринк. відносин, приватизацією землі та розвитком фермерства вітчизн. бібліотеч.-бібліогр. фонди стали розглядатися як складова нац. інформ. ресурсів України. ЦНСГБ УААН скомпоновано ретроспективне вид. «Бібліографічні покажчики сільськогосподарської літератури, підготовлені бібліотеками науково-дослідних установ УААН та сільськогосподарських вищих учбових закладів Мінагропрому України. 1969–1999» (К., 1999). Протягом 1999–2002 видано 14 покажчиків біобібліогр. серії «Академіки Української академії аграрних наук», 6 бібліогр. покажчиків серії «Бібліографія вчених аграріїв України» та 3 книги із започаткованої у 2001 істор.бібліогр. серії «Аграрна наука України в особах, документах і бібліографії». У ЦНСГБ УААН розпочато роботу зі створення зведеного електрон. каталогу с.-г. б-к України, на основі якого планується створити Нац. с.-г. віртуал. (цифрову) б-ку, генерується «Національна база даних з історії наукових установ, організацій УААН».

Літ.: Довгопола О. П. Бібліографія сільськогосподарської літератури. Х., 1972; Дерлеменко В. Розповсюдження сільськогосподарської науковотехнічної інформації. К., 1999; Його ж. Сільськогосподарські інформаційні консультаційноосвітні служби. К., 2001.

В. В. Дерлеменко

Стаття оновлена: 2003