Коломієць Олексій Федотович

КОЛОМІ́ЄЦЬ Олексій Федотович (17. 03. 1919, с. Харківці, нині Лохвиц. р-ну Полтав. обл. — 23. 11. 1994, Київ, похов. у рідному селі) — драматург, прозаїк. Державна премія України імені Тараса Шевченка (1977). Державна премія СРСР (1980). Літ. премія ім. О. Корнійчука (1986). Член СПУ (1966), СП СРСР (1986). Навч. у Харків. університеті (1938–41). Учасник 2-ї світової війни. Бо­йові нагороди. Друкувався від 1940. Працював гол. ред. г. «Молодь України» (1950–53); завідувач від­ділу ж. «Зміна» (1953–60; обидва — Київ). Від 1960 — на творчій роботі. Перша зб. оповідань — «Біла криниця» (1960). У комедії «Фараони» (1960; 1969; по­ставлено понад 800 разів у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка) від­творив атмо­сферу життя повоєн. села, уникнувши поширеної од­­номанітності та схематизму в композиції; комедій. сюжетом привернув увагу до сер­йоз. про­блем. Концепція пʼєси — у по­­вазі до важкої жін. праці, до жін­­ки як особистості; а комедійні образи чоловіків за­стерігають від морал. занепаду духов. ос­­нов села, сімʼї, взаєморо­зумі­н­ня в су­спільстві і від­повід­альності за майбутнє. Автор пʼєс «Чебрець пахне сонцем» (ін. назва — «Де ж твоє сонце?», 1963), «Прошу слова сьогодні» (1964), «Планета Сподівань» (1965; 1969), «Спасибі тобі, моє коха­н­ня» (1967), «Горлиця» (1970; 1986), «Перший гріх» (1971), «Одіс­сея в сім днів» (1974); психол. драм «Санітарний день» (1980), «Убий лева» (1982), «Злива» (1985), «Двоє дивляться кіно» (1986), «Святі грішниці» (1989); політ. памфлету «Двадцята година. Репортаж з того світу» (1961); фарсу «Келих вина для адвоката» (1969), творів з істор.-леген­дар. сюжетами «За девʼя­тим порогом» («Запорізька Січ», 1972), «Камінь Русина» («Град князя Кия», 1982). Герої пʼєс «Го­­лубі олені» (1973) і «Кравцов. По­­вість про вірність» (1975) утвер­­джують духовну красу людини, ідеали високої людяності та жит­тєвої мети. У ви­ставі «Срібна павутина» (1977) звернувся до морал.-етич. про­блем, громадян. позиції, пошуку жит­тєвих орієнтирів та сенсу життя. У пʼєсі «Дикий Ангел» (1978; по­ставлено 1980 у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка; 2011 знято однойм. фільм, реж. І. Войтюк, Нац. кіностудія худож. фільмів ім. О. Довженка) порушив про­блеми труд. вихова­н­ня молоді, її від­повід­альності за долю дер­­жави й власні вчинки, пита­н­ня чесності, справедливості, без­ком­промісності, боротьби з бю­­рократизмом, істор. памʼяті та честі роду. Усі за­значені книги ви­дано у Києві. Незакінчена пʼєса «Завтра — Помпея» («Словʼян­ське віче», 1996, № 1) — про Всесвіт і Землю: від виверже­н­ня Везувію до за­грози ниніш. екол. ката­строфи; про людину і взаємозвʼязок між екологією довкі­л­ля та екологією люд. моральності. К. — новатор у драматургії: пошуки нових форм, архітектоніки творів по­значені винахідливістю й оригінальністю, по­збавлені штампів і данини «масовому мистецтву». Звертався до притчових іносказань; у драм. поетиці пере­важають внутр. конфлікти, по­глиблений психол. аналіз, тяжі­н­ня до синтезу методів і при­йомів суміж. мистецтв та жанрів. Ініціював спорудже­н­ня Меморіалу Скорботи для увічне­н­ня памʼяті жертв голодомору (від­крито 1993 побл. Мгар. Свято-Преображен. мона­стиря на околиці м. Лубни Полтав. обл.). Окремі пʼєси К. пере­кладено російською мовою (зокрема зб. «Планета Сперанта», Мос­ква, 1975). На будинку по вул. Хрещатик, № 21, де К. жив у Києві, 2009 встановлено мемор. дошку (скульптор О. Чепелик).

Завантажити статтю