Абашелі Олександр (Ісак) Віссаріонович - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Абашелі Олександр (Ісак) Віссаріонович

АБАШЕ́ЛІ Олександр (Ісак) Віссаріонович (справж. – Чочіа; 15(27). 08. 1884, с. Сачочіо, нині Абашиспірі, Грузія – 27. 09. 1954, Тбілісі) – грузинський поет, прозаїк, перекладач. Навч. на істор.-філос. ф-ті Моск. нар. ун-ту. За участь у рев. русі 1906 засланий у Вологод. губ. Росії. Після звільнення (1908) працював у ред. газет «Кавказ» і «Новая речь» у Тбілісі. Там опубл. перші поезії рос. мовою. Перший груз. вірш («Чорна тінь») був надрук. в ж. («Театр і життя», 1910). Перша зб. віршів («Сміх сонця», 1913) познач. впливом т. зв. астрал. культу, символіст. тенденцій. У зб. («Запалена алея», 1923) домінують декадент. мотиви. Згодом перейнявся пафосом соц. буд-ва: зб. («Тріснуте дзеркало», 1929), («Сонце і Вітчизна», 1939). У роки 2-ї світ. війни створив низку високохудож. патріот. поезій, що увійшли до зб. («Героїчні дні», 1942). Відзначався високою культурою письма. Автор повістей «» («Жінка в дзеркалі», 1930) та «» («Персикова квітка», опубл. 1959) і незакінч. роману «» («Ірма»). Усі твори А. видані у Тбілісі. Укр. тематиці присвятив поезії «» («Давид Гурамішвілі») та «» («Україні»). Переклав вірші Т. Шевченка «Доля» і «На Великдень на соломі». Був співавтором гімну Рад. Грузії (разом з Г. Абашидзе).

Р. Ш. Чилачава

Стаття оновлена: 2001