АБІ́ЛЄВ Велі Муратович (ін. написа­н­ня прі­звища: Абілов, Габілєв, Габілов; 1898 — 1945) — кримськотатарський письмен­ник. У 1914–19 — учитель у с. Мірзабек і с. Баїм Євпатор. пов.; 1920 — голова сільревкому с. Мірзабек. Навч. у Комуніст. університеті трудящих Сходу (1921–23, Москва). Після поверне­н­ня у Крим завідував татар. від­діл. обл. радпарт­школи. Одночасно читав лекції із су­спільство­знавства на обл. курсах учителів; 1925–26 — у політосвіті Наркомосу, потім дир. Тотайкой. пед. технікуму. У 20-х рр. публікував у газетах і журналах Криму стат­ті, художню прозу та пʼєси. Його пʼєси «Адиль яхут бинъден бири» («Адиль, Або один із тисячі»), «Учь ёл» («Три шляхи») йшли на сцені Крим. держ. татар. театру (1925–27). Автор пʼєс «Эльвида» («Прощавай»), «Омюр баари» («Весна життя»). 1928 вступив до Ленінгр. ін­ституту політосвіти, після закінче­н­ня — директор Крим. с.-г. ін­ституту. У 1935– 38 — в. о. ред. г. «Ени дунья» («Новий світ»). Ре­пресов., загинув у таборі.