Аборт

АБО́РТ (лат. abortus — викидень) — мимовільне чи штучне (медичне) пере­рива­н­ня вагітності до того моменту, коли плід ще не можна вважати жит­тє­здатним. Роз­різняють ран­ній А. (до 12 тижнів) та пізній (від 13 до 27 тижнів вагітності). В Україні А. — це припине­н­ня вагітності до 28 тижнів. Штучний (мед.) А. — пере­рива­н­ня вагітності в лікув. закладі чи поза ним (кримінальний). За даними ВООЗ, у світі щорічно бл. 50 млн жінок пере­ривають неплановану вагітність, в Україні — бл. 490 тис. Існують різні мед. методи проведе­н­ня А.: вакуумна операція; вишкріба­н­ня порожнини матки; інтраамніальне введе­н­ня роз­чинів та препаратів, які індукують А. (гіпертоніч. роз­чин, граміцидин, простагландини); вагінальний (до 20 тижнів вагітності) або абдомінальний малий кесарів роз­тин. Під час А. можливі ускладне­н­ня: перфорація матки або по­шкодже­н­ня шийки матки. Після А. можуть виникнути кровотеча, плацентний поліп, емболія, а також гнійно-запальні захворюва­н­ня та ін. Мед. А. за бажа­н­ням жінки може проводитися в період вагітності до 12 тижнів, після 12 — лише за мед. показа­н­нями (коли є протипоказа­н­ня для виношува­н­ня вагітності) та соц. статусом жінки, регламентов. наказом МОЗ України. Протипоказа­н­нями до А. є інфекц.-запальні захворюва­н­ня, коли операт. втруча­н­ня може за­грожувати життю жінки. У таких випадках А. проводять після лікува­н­ня патол. процесу. Мимовіл. А. — це викидень без мед. чи мех. втруча­н­ня. Більшість авторів уважає, що до 20 % усіх вагітностей завершуються мимовіл. викиднем, і шанси жінки на нормал. пере­біг на­ступ. вагітності оцінюють у 70–80 %. Причини мимовіл. А. у жінок різноманітні: хромосомні аномалії; гострі та хронічні інфекції; ендокрин­ні роз­лади; анат. і функц. зміни ре­продукт. органів та ін. Особливою формою А. є завмерла вагітність (аборт, що не від­бувся) — це утробна загибель плода. Певний час жінка почувається добре, спо­стерігається лише від­става­н­ня росту роз­мірів матки. Завмерлу вагітність, яка часом призводить до сер­йозних порушень сис-теми згорта­н­ня крові, можна виявити за допомогою ультра­звук. діагностики. Якщо в жінки вже від­булося 3 або більше спонтан. А., то ставлять діа­гноз звичного невиношува­н­ня. Терапія мимовіл. А. залежить від причин невиношува­н­ня, терміну вагітності та результатів клініко-лаборатор. обстеже­н­ня. А. як засіб по­збутися небажаної вагітності ві­домий здавна. Офіц. ставле­н­ня держави до А. залежало від панівної релігії та потреб правителів. З історії ві­домо, що під час великих військ. походів та після війн з метою збільше­н­ня кількості насел. вводилась заборона на А. У Стародав. Греції та Стародав. Римі штучне пере­рива­н­ня вагітності було досить звичним і засуджувалось лише тоді, коли робилося з корисливою метою. У християн. релігії А. вважається вбивством, але вагомі кримінал. санкції щодо цього стали широко за­стосовуватись у християн. країнах тільки в 19 ст. У 20 ст. політика щодо А. почала по­ступово змінюватися. Виділяють 4 осн. групи причин, з яких виникає потреба в штуч. пере­риван­ні вагітності: захист життя, фіз. або психіч. здоровʼя жінки; вагітність, що є наслідком зґвалтува­н­ня або інцесту; запобіга­н­ня народжен­ню дітей з генет. аномаліями або важкими вадами роз­витку; наявність соц. або екон. про­блем, що не дають можливості виховувати дитину. Заборона на проведе­н­ня А. в більшості країн «третього світу» і недо­ступність засобів планува­н­ня сімʼї або неправильне їх викори­ста­н­ня при­звели до того, що кожного року в цих країнах проводиться бл. 20 млн нелег. А. — 90 % від щоріч. кількості нелег. А. у всьому світі. Ризик загибелі від нелег. А. — 1 на 250 втручань, це бл. 70 тис. жіночих жит­тів щорічно. Більшість із тих, що залишаються живими, приречені на хроніч. запальні хвороби стат. органів, неплідність і навіть інвалідність. Світові держ. та благодійні організації витрачають щороку багато зусиль та коштів на впровадже­н­ня про­грам планува­н­ня сімʼї в країнах «третього світу». У роз­винених індустр. державах, де такі про­грами діють давно, актуальним залишається удосконалюва­н­ня вихов. роботи, особливо серед молоді.

Літ: Запорожан В. М., Цегельський М. Р. Акушерство і гін­екологія. К., 1996; Артамонов В. С. та ін. Акушерство: Під­руч. для лікарів-інтернів. Х., 1996; Акушерство: Справоч. Калифорний. університета. Москва, 1999.

Л. Є. Туманова

Завантажити статтю