Аборт - Енциклопедія Сучасної України
Beta-версія
Аборт

АБО́РТ (лат. abortus – викидень) – мимовільне чи штучне (медичне) переривання вагітності до того моменту, коли плід ще не можна вважати життєздатним. Розрізняють ранній А. (до 12 тижнів) та пізній (від 13 до 27 тижнів вагітності). В Україні А. – це припинення вагітності до 28 тижнів. Штучний (мед.) А. – переривання вагітності в лікув. закладі чи поза ним (кримінальний). За даними ВООЗ, у світі щорічно бл. 50 млн жінок переривають неплановану вагітність, в Україні – бл. 490 тис. Існують різні мед. методи проведення А.: вакуумна операція; вишкрібання порожнини матки; інтраамніальне введення розчинів та препаратів, які індукують А. (гіпертоніч. розчин, граміцидин, простагландини); вагінальний (до 20 тижнів вагітності) або абдомінальний малий кесарів розтин. Під час А. можливі ускладнення: перфорація матки або пошкодження шийки матки. Після А. можуть виникнути кровотеча, плацентний поліп, емболія, а також гнійно-запальні захворювання та ін. Мед. А. за бажанням жінки може проводитися в період вагітності до 12 тижнів, після 12 – лише за мед. показаннями (коли є протипоказання для виношування вагітності) та соц. статусом жінки, регламентов. наказом МОЗ України. Протипоказаннями до А. є інфекц.-запальні захворювання, коли операт. втручання може загрожувати життю жінки. У таких випадках А. проводять після лікування патол. процесу. Мимовіл. А. – це викидень без мед. чи мех. втручання. Більшість авторів уважає, що до 20 % усіх вагітностей завершуються мимовіл. викиднем, і шанси жінки на нормал. перебіг наступ. вагітності оцінюють у 70–80 %. Причини мимовіл. А. у жінок різноманітні: хромосомні аномалії; гострі та хронічні інфекції; ендокринні розлади; анат. і функц. зміни репродукт. органів та ін. Особливою формою А. є завмерла вагітність (аборт, що не відбувся) – це утробна загибель плода. Певний час жінка почувається добре, спостерігається лише відставання росту розмірів матки. Завмерлу вагітність, яка часом призводить до серйозних порушень сис-теми згортання крові, можна виявити за допомогою ультразвук. діагностики. Якщо в жінки вже відбулося 3 або більше спонтан. А., то ставлять діагноз звичного невиношування. Терапія мимовіл. А. залежить від причин невиношування, терміну вагітності та результатів клініко-лаборатор. обстеження. А. як засіб позбутися небажаної вагітності відомий здавна. Офіц. ставлення держави до А. залежало від панівної релігії та потреб правителів. З історії відомо, що під час великих військ. походів та після війн з метою збільшення кількості насел. вводилась заборона на А. У Стародав. Греції та Стародав. Римі штучне переривання вагітності було досить звичним і засуджувалось лише тоді, коли робилося з корисливою метою. У християн. релігії А. вважається вбивством, але вагомі кримінал. санкції щодо цього стали широко застосовуватись у християн. країнах тільки в 19 ст. У 20 ст. політика щодо А. почала поступово змінюватися. Виділяють 4 осн. групи причин, з яких виникає потреба в штуч. перериванні вагітності: захист життя, фіз. або психіч. здоров’я жінки; вагітність, що є наслідком зґвалтування або інцесту; запобігання народженню дітей з генет. аномаліями або важкими вадами розвитку; наявність соц. або екон. проблем, що не дають можливості виховувати дитину. Заборона на проведення А. в більшості країн «третього світу» і недоступність засобів планування сім’ї або неправильне їх використання призвели до того, що кожного року в цих країнах проводиться бл. 20 млн нелег. А. – 90 % від щоріч. кількості нелег. А. у всьому світі. Ризик загибелі від нелег. А. – 1 на 250 втручань, це бл. 70 тис. жіночих життів щорічно. Більшість із тих, що залишаються живими, приречені на хроніч. запальні хвороби стат. органів, неплідність і навіть інвалідність. Світові держ. та благодійні орг-ції витрачають щороку багато зусиль та коштів на впровадження програм планування сім’ї в країнах «третього світу». У розвинених індустр. державах, де такі програми діють давно, актуальним залишається удосконалювання вихов. роботи, особливо серед молоді.

Літ: Запорожан В. М., Цегельський М. Р. Акушерство і гінекологія. К., 1996; Артамонов В. С. та ін. Акушерство: Підруч. для лікарів-інтернів. Х., 1996; Акушерство: Справоч. Калифорний. ун-та. Москва, 1999.

Л. Є. Туманова

Стаття оновлена: 2001