Кольчине
КО́ЛЬЧИНЕ – селище міського типу Мукачівського району Закарпатської області. Кольчин. селищ. раді підпорядк. села Жборівці, Кендерешів, Кленовець. Знаходиться на р. Латориця (притока Бодрогу, бас. Тиси), за 5 км від райцентру. Пл. 4,48 км2. Насел. 4407 осіб (2001, складає 95,1 % до 1989), переважно українці, проживають також словаки (3 %), німці. Залізнична станція. Назва походить від угор. слова «кольчон» – «позичено», «подаровано». Тер. сучас. К. була заселена вже в 1 тис. до н. е., про що свідчать археол. знахідки на г. Тупча. У 9–10 ст. на цих землях мешкали угор. племена. У 12–13 ст. на запрошення угор. феодалів тут оселилися нім. колоністи. Вперше згадано в писем. джерелах 1430. У 16–17 ст. – у складі Трансильван. князівства. Від кін. 17 ст. – у межах кордонів Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). 1672 розпочалася історія ВАТ «Мукачівський верстатобудівний завод». Він виник у с. Шелестів (нині у складі К.) на базі старого підпр-ва, яке працювало на місц. руді та випускало лопати, мотики, плуги. До 1711 з-д належав трансильван. князям, потім – австр. графу Шенборну. 1777 у Шелестові збудовано дерев’яну Михайлів. церкву (1927 перевезено до Мукачевого, від 1-ї пол. 1970-х рр. – експонат Закарп. музею нар. арх-ри та побуту; 1969–72 реставрована арх. Б. Кіндзельським та І. Могитичем). 4 квітня 1919 К. захопили румун. війська. Від травня 1919 – у складі Чехо-Словаччини, 1938–44 – під владою гортист. Угорщини. 1945 у складі Закарп. України приєднано до УРСР. Від 1971 – смт. 1979 тут мешкало бл. 4,2 тис., 1989 – 4,6 тис., 1999 – 4,8 тис. осіб. Нині також працюють 3 кар’єри з видобування андезиту, хлібокомбінат. У К. – заг.-осв. школа, 2 дитсадки; Будинок культури, б-ка; лікар. амбулаторія; спорт. комплекс. Діють реліг. громади РКЦ, УГКЦ. Серед видат. уродженців – астрофізик, чл.-кор. РАН Ю. Балега, фізик, педагог В. Химинець.
Літ.: Бугір О. Додатки до історії, культури і побуту села Кольчино Мукачівського району // Наук. зб. Закарпат. краєзн. музею. 2002. Вип. 5.
Г. П. Сливка
Статтю оновлено: 2014