Кольчине

КО́ЛЬЧИНЕ – селище міського типу Мука­­чів­ського району Закарпатсь­кої області. Кольчин. селищ. раді під­порядк. села Жборівці, Кендерешів, Кленовець. Знахо­дить­ся на р. Латориця (притока Бод­рогу, бас. Тиси), за 5 км від рай­центру. Пл. 4,48 км². Насел. 4407 осіб (2001, складає 95,1 % до 1989), переважно українці, про­живають також словаки (3 %), нім­ці. Залізнична станція. Назва по­хо­дить від угор. слова «кольчон» – «позичено», «подаровано». Тер. сучас. К. була заселена вже в 1 тис. до н. е., про що свідчать археол. знахідки на г. Тупча. У 9–10 ст. на цих землях мешкали угор. племена. У 12–13 ст. на запрошення угор. феодалів тут оселилися нім. колоністи. Впер­­ше згадано в писем. джерелах 1430. У 16–17 ст. – у складі Тран­­сильван. князівства. Від кін. 17 ст. – у межах кордонів Авст­рії (від 1867 – Австро-Уго­р­щи­­на). 1672 розпочалася істо­рія ВАТ «Мукачівський верстато­бу­дівний завод». Він виник у с. Ше­лестів (нині у складі К.) на базі старого підпр-ва, яке працювало на місц. руді та випускало ло­пати, мотики, плуги. До 1711 з-д належав трансильван. князям, по­тім – австр. графу Шен­­борну. 1777 у Шелестові збудовано де­­рев’яну Михайлів. церкву (1927 пе­ревезено до Му­­качевого, від 1-ї пол. 1970-х рр. – експонат За­карп. музею нар. арх-ри та побуту; 1969–72 реставрована арх. Б. Кін­дзель­­сь­­ким та І. Могитичем). 4 квітня 1919 К. захопили румун. війсь­­ка. Від травня 1919 – у скла­ді Чехо-Словаччини, 1938–44 – під владою гортист. Угорщини. 1945 у складі Закарп. України при­єднано до УРСР. Від 1971 – смт. 1979 тут мешкало бл. 4,2 тис., 1989 – 4,6 тис., 1999 – 4,8 тис. осіб. Нині також працюють 3 ка­р’є­ри з видобування андезиту, хлібокомбінат. У К. – заг.-осв. шко­ла, 2 дитсадки; Будинок ку­ль­тури, б-ка; лікар. амбулаторія; спорт. комплекс. Діють реліг. гро­мади РКЦ, УГКЦ. Серед видат. уродженців – астрофізик, чл.-кор. РАН Ю. Балега, фізик, педагог В. Химинець.

Літ.: Бугір О. Додатки до історії, куль­­тури і побуту села Кольчино Мукачівського району // Наук. зб. Закарпат. краєзн. музею. 2002. Вип. 5.

Г. П. Сливка