АВІАЦІ́ЙНА МЕДИЦИ́НА — галузь медицини, що ви­вчає вплив середовища і факторів професійної діяльності на стан здоровʼя та праце­здатність авіаційних фахівців. Допомагає під­вищувати їхню праце­здатність, знижувати захворюваність, забезпечувати без­пеку польотів та подовже­н­ня льотного довголі­т­тя. Авіаційна медицина включає в себе авіаційну фізіологію, авіаційну гігієну, авіаційну психологію та лікарсько-льотну екс­пертизу, які взаємоповʼязані між собою.

Авіаційна фізіологія — наукова основа авіаційної медицини, що ви­вчає вплив на організм людини факторів зовнішнього середовища та факторів польоту, зумовлених динамікою пере­сува­н­ня у просторі та пере­бува­н­ням людини в кабіні літального апарата, при­стосува­н­ня організму до цих умов.

Авіаційна гігієна ви­вчає про­блеми гігієнічного забезпече­н­ня польотів з метою проведе­н­ня профілактичних заходів, спрямованих на забезпече­н­ня сприятливих санітарно-гігієнічних умов праці авіаційних фахівців і роз­робле­н­ня медико-технічних вимог до авіаційного обладна­н­ня, спеціального спорядже­н­ня тощо.

Авіаційна психологія ви­вчає індивідуальні типологічні особливості та сукупність психофізіологічних реакцій і функціональних станів авіаційного персоналу в процесі професійної діяльності з метою формува­н­ня нормативів, вимог і рекомендацій, спрямованих на удосконале­н­ня методів від­бору, умов і структури на­вча­н­ня та професійної діяльності, а також психологічний су­провід і реабілітацію авіаційного персоналу. Актуальність авіаційної психології зумовлена специфікою професійної діяльності авіаційного персоналу, для якої притаман­ні високі вимоги до індивідуальних можливостей і високий рівень психо­емоційного і фізичного навантаже­н­ня. Специфіка притаман­на насамперед діяльності льотного складу, до найважливіших особливостей якої від­носяться: викона­н­ня функціональних обовʼязків в умовах від­риву від землі, що су­проводжується від­повід­альністю за правильність і своєчасність прийня­т­тя рішень і дій; вплив на льотчика гіпоксії, при­скорень, шумів, вібрації, пере­падів барометричного тиску, що потребує спеціального жит­тєзабезпечувального обладна­н­ня; зміна положе­н­ня тіла у польоті, що су­проводжується ускладне­н­ням процесу просторової орієнтації; складна структура організації рухових навичок при управлін­ні літальними апаратами; високий рівень нервово-емоційного напруже­н­ня. Авіаційна психологія тісно повʼязана з ергономікою, інженерною психологією.

Лікарсько-льотна екс­пертиза встановлює придатність льотного складу до професійної діяльності за станом здоровʼя, роз­робляє медичні показа­н­ня і протипоказа­н­ня до льотної праці.

Нині роз­виваються такі напрямки авіаційної медицини, як авіаційна фармакологія, авіаційна патофізіологія, авіаційна біо­хімія та ін. Обʼєктом ви­вче­н­ня авіаційної медицини є льотний, інженерно-технічний склад, а також особи, які здійснюють керува­н­ня польотами та ін. фахівці, які забезпечують викона­н­ня польотів. Предмет дослідже­н­ня — ви­вче­н­ня умов і особливостей фахової діяльності льотного складу та ін. авіаційних спеціалістів, специфічних станів людини в цих умовах, шляхів профілактики та лікува­н­ня. Основні зав­да­н­ня авіаційної медицини: забезпече­н­ня надійності льотної діяльності і без­пеки польотів, роз­робле­н­ня заходів для під­тримки здоровʼя і фахового довголі­т­тя льотного складу, збереже­н­ня високої праце­здатності у будь-яких видах польотів і за будь-яких умов. Авіаційна медицина як окрема галузь медицини виникла на поч. 20 ст. Сформувалася і отримала подальший роз­виток у СРСР, де був зі­браний науковий потенціал і створено умови для проведе­н­ня досліджень з різних питань авіаційної медицини (кафедра авіаційної медицини Військово-медичної академії імені Кірова, С.-Петербург, та Науково-дослідний ін­ститут авіаційної медицини, Москва). Пита­н­ням авіаційної медицини були присвячені наукові праці видатних учених — Л. Орбелі, І. Па­влова, Б. Воячека, В. Стрельцова, А. Лебединського, А. Апол­лонова, К. Платонова, О. Комен­дантова та інших. У звʼязку з ускладне­н­ням авіаційної техніки і зав­дань, які по­стали перед льотним складом, значно змінилися наукові напрямки — від ви­вче­н­ня вегетативних функцій організму льотчика до аналізу психофізіологічних факторів діяльності льотного складу і операторів. Особливий роз­виток отримав інженерно-психологічний під­хід до ви­вче­н­ня системи «льотчик — літак — середовище». Цю про­блему ви­вчали Ю. Петров, Б. Покровський, В. Бобров, О. Пономаренко, К. Гурвич, В. Копанєв, В. Новиков та ін. В Україні наукові дослідже­н­ня з питань авіаційної медицини за­ймалися М. Сиротинін, М. Гордієнко, М. Гординська та ін. На поч. 90-х рр. пита­н­нями авіаційної медицини в Україні за­ймалися лише поодинокі науковці. У квітні 1993 на базі військ. санаторію ВПС України «Ірпінь» створено Центр професійного здоровʼя льотного складу ВПС України, який 1996 пере­формовано у Науково-дослідний ін­ститут про­блем військової медицини і включено до складу Укр. військово-мед. академії, де на поч. 1998 створено кафедру авіаційної, морської медицини і психофізіології. Від 1996 виріше­н­ням питань мед. забезпече­н­ня польотів авіації та удосконале­н­ням мед. сертифікації авіаційних фахівців ЗС України за­ймається Військово-медичний центр ВПС України. Від 1999 авіаційні фахівці ЗС України, різних міністерств та ві­домств України проходять мед. обстеже­н­ня у від­ділен­ні лікарсько-льотної екс­пертизи цього центру. 2000 з метою ко­ординації питань мед. забезпече­н­ня польотів авіацією ЗС України, подальшого роз­витку авіаційної медицини та лікарсько-льотної екс­пертизи в Україні, на базі Військово-медичного центру ВПС України створено Центр аерокосмічної медицини, який під­порядковується нач. мед. служби ВПС України. Дослідже­н­ня у галузі авіаційної медицини в Україні за­ймаються В. Яценко, В. Березовський, В. Варус, П. Мельник, Г. Макаров та ін.