Авіаційно-космічна промисловість

Визначення і загальна характеристика

АВІАЦІ́ЙНО-КОСМІ́ЧНА ПРОМИСЛО́ВІСТЬ — галузь промисловості, яка роз­робляє, ви­пробовує та виробляє авіаційні та космічні літальні апарати й обладна­н­ня до них, засоби спорядже­н­ня льотного складу (льотчиків і космонавтів), а також обладна­н­ня для наземного обслуговува­н­ня й ремонту авіаційної та космічної техніки.

Становле­н­ня авіаційно-космічної промисловості повʼязане з бурхливим роз­витком на початку 20 столі­т­тя наукових досліджень повітряного простору й космосу, технічних можливостей су­спільства, а також його оборон­них і господарських потреб. У більшості високороз­винених країн світу авіаційно-космічна промисловість — одна з пріоритетних галузей промисловості. Крім стимулюва­н­ня науково- і військово-технічного про­гресу, вона є одним із «каталізаторів» та «локомотивів» економічного роз­витку держави і під­вище­н­ня її обороно­здатності. Україна належить до восьми країн світу, які мають необхідний науково-технічний потенціал для роз­робок і виробництва конкуренто­спроможної авіаційної техніки.

На сьогодні найроз­винутішу авіаційно-космічну промисловість мають США, Росія, Велика Британія, Німеч­чина, Італія, Японія, Україна, Китай. Авіаційне виробництво роз­вивається і в Іспанії, Польщі, Чехії, Румунії, Бразилії, ПАР. Певних зусиль у роз­витку авіаційної промисловості докладають Індія та Іран. За допомогою України Іран закінчує будувати сучасні авіапід­приємства, що дасть йому змогу випускати пасажирські літаки Ан-140 для місцевих авіаліній.

Виробництво авіаційної техніки в Україні роз­почалося з випуску авіаційних двигунів «Дека» М-100 (1916, Олександрівськ, нині Запоріж­жя) та серійних пасажирських літаків К-1 (1925, Київ). Роз­виток авіаційної промисловості як галузі народного господарства роз­почався в 30-х, а космічної — у 50-х роках 20 столі­т­тя. Вагомий внесок у роз­виток світової авіаційно-космічної промисловості зробили видатні науковці й кон­структори — уродженці України: Ю. Кондратюк (теорія космонавтики, викори­стана в американському проекті «Апол­лон», 1919), О. Кудашев (літак-біплан з двигуном внутрішнього згоря­н­ня, 1910), І. Сікорський (літак С-6А, 1912), О. Журавченко (теорія бомбардува­н­ня, 1914–18), Д. Григорович (перший у світі гідролітак-винищувач, 1916), К. Калінін (літак К-1, 1925); творчі колективи Харківського авіаційного заводу (1926), що випускали велетенський на той час (1933) бомбардувальник К-7 та перший без­хвостий бомбардувальник (1936); О. Мікулін (авіаційні двигуни), А. Люлька (двоконтурний турборе­активний двигун), О. Івченко (вертолітні двигуни), О. Антонов (від 1946 — 20 типів літаків Ан понад 100 модифікацій), С. Корольов (практична космонавтика), В. Глушко (рідин­ні ре­активні двигуни, 1961), Г. Кисунько (перша в світі протиракетна система, 1961), М. Янгель (ракетоносії); Б. Патон (перше електрозварюва­н­ня в космосі, 1969), П. Балабуєв (літальні апарати транс­порт­ної авіації), Ф. Муравченко (авіаційні двигуни), С. Конюхов (ракетно-космічна техніка), Г. Кривов (авіаційні технології).

Авіаційна промисловість України проектує й випускає пасажирські і транс­порт­ні літаки, літаки спеціального при­значе­н­ня, двигуни, радіо­електрон­не та інше обладна­н­ня. До 1992 року авіаційно-космічна промисловість України роз­вивалася в складі військово-промислового комплексу СРСР. Від­повід­но до цього будувалася її науково-технічна і виробнича кооперація, а також конверсія галузі. Від 1992 року керува­н­ня авіаційно-космічною галуз­зю України здійснювало управлі­н­ня авіакосмічної техніки Державного комітету України з оборон­ної промисловості та машинобудува­н­ня (потім Міністерство машинобудува­н­ня, військово-промислового комплексу і конверсії України та Міністерство промислової політики України).

У 1999 році космічна промисловість у складі 17 під­приємств і організацій спеціального управлі­н­ня пере­йшла в під­порядкува­н­ня Національного космічного агентства України. До складу управлі­н­ня авіаційної промисловості Міністерства промислової політики України (нині Державний комітет промислової політики України) належать 40 під­приємств і організацій авіаційної промисловості, 16 з них роз­робляють і випускають готову продукцію, 13 — серійно виготовляють вузли, агрегати та комплектувальні вироби для літальних апаратів і авіаційних двигунів, решта 11 — це під­приємства й організації різного при­значе­н­ня. Понад 50 під­приємств інших галузей промисловості беруть участь у літакобудуван­ні.

Авіаційно-космічна промисловість України має значний екс­порт­ний потенціал. Створені зуси­л­лями кон­структорів Києва, Запоріж­жя, Харкова в кооперації з під­приємствами Росії та Узбеки­стану літаки Ан-22 «Антей», Ан-124 («Руслан») свого часу були найбільшими в світі, а велетенський Ан-225 («Мрія») й досі не має собі рівних. До 1999 року забезпече­н­ня комплектувальними виробами нових вітчизняних зразків авіаційної техніки на 85–90 % залежало від Росії та інших країн СНД.

Основний роз­робник і виробник авіаційної техніки в Україні — АНТК ім. О. Антонова. Його видатною роз­робкою в остан­ні роки є військово-транс­порт­ний літак Ан-70 (див. «Ан»). Київський авіаційний завод «Авіант» будує Ан-32 в модифікаціях, Ту-334-100, Ан-70, Ан-124-100 («Руслан») і виконує гарантійне обслуговува­н­ня своєї продукції, по­стачає до неї зап­частини. Харківське державне авіаційне виробниче під­приємство будує літаки Ан-72 й Ан-72П, модифікації літаків Ан-74, у пер­спективі — Ан-140.

Авіаційне двигунобудува­н­ня України зосереджене в Запоріж­жі на заводі «Мотор-Січ», а роз­робле­н­ня авіаційних двигунів — у машинобудівному КБ «Про­грес». Важливою ланкою в авіабудуван­ні є виробництво сучасної бортової радіолокаційної апаратури. В Україні її виробляє завод «Радар».

Основні роз­робники та виробники космічної техніки — КБ «Пів­ден­не» ім. М. Янгеля та ВО «Пів­денмаш» (Дні­пропетровськ). Космічна (ракетно-космічна) промисловість України має великий науково-технічний і виробничий потенціал, який зосереджено у ракетобудуван­ні (зокрема виробництво без­пілотних космічних апаратів для близького космосу) і радіо­електрон­ному приладобудуван­ні.

Ця галузь має низку виробництв, які від­сутні в країнах СНД: між­континентальні балістичні ракети, ракетоносії «Зеніт» і «Циклон», господарські космічні апарати «Ресурс» та «Океан», системи керува­н­ня ракетами та орбітальною станцією «Мир», оптико-електрон­ні системи й прилади ракет, обладна­н­ня для виробництва композиційних волокон. 31 серпня 1995 року за допомогою ракетоносія «Циклон» із космо­дрому «Плесецьк» (РФ) запущено перший український супутник «Січ-1».

На початку 1999 року за між­народним проектом «Морський старт» запущено український ракетоносій «Зеніт» з морської платформи. Най­ближчими десятилі­т­тями на світовий ринок космічних послуг, за про­гнозами екс­пертів, буде залучено кошти, еквівалентні близько 100 мільярдам доларів США, із них до 30 % становитимуть замовле­н­ня на ракетоносії. Тому є під­стави сподіватися на подальший роз­виток екс­порт­ного потенціалу космічної промисловості України.

Триватиме виготовле­н­ня нових ракет за проектом «Морський старт» (Україна, США, РФ і Норвегія); під­готовка подальших запусків за між­народною космічною про­грамою «Глобал­стар»; здійснюватиметься про­грама «Дні­про» (Україна й РФ); модернізуватимуться балістична ракета СС-18 і ракетоносій «Циклон», які перед­бачено використовувати для запусків із ново­створеного космо­дрому в Бразилії.

Літ.: Самолетостроение: Сб. ст. под ред. С. В. Илюшина. Москва, 1931; Балык М. и др. Производство самолетов. К., 1940; Патон Б. Є., Кубасов В. М. Екс­перимент по зварюван­ню металів у космосі // Вісн. АН УРСР. 1970. № 6; Авиастроение. Москва, 1973; Ершов В. Н. Теория воздушно-ре­активных двигателей: Кон­спект лекций. Х., 1980; Воробьев В. М., Давиденко М. Ф. Надежность авиацион­ного оборудования и без­опасность полетов. К., 1983; Пышнов В. С. Основные этапы развития самолета. Москва, 1984; Жуков А. Н. Некоторые во­просы теории и проектирования авиа­двигателей. Москва, 1990.

В. Й. Ольшевський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю